Розділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості icon

Розділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості




Скачати 461.33 Kb.
НазваРозділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості
Сторінка2/2
Дата конвертації17.12.2012
Розмір461.33 Kb.
ТипДокументи
джерело
1   2

8.2.2. Вибір напруги живлення підприємства електричною енергією

Економічність системи зовнішнього електропостачання гірничого підприємства багато в чому визначається величиною напруги живлячих ЛЕП та обгрунтованим вибором місця розташування понижуючих підстанцій. Вибір напруги живлення підприємства залежить від ряду факторів: відстані до ЛЕП чи ПЕС; напруги, потужності та завантаження трансформаторів ПЕС; можливості розширення розподільчого пристрою ПЕС; загальної потужності підприємства, напруги його головних споживачів та розподілу електроенергії в межах підприємства та інших. Таким чином вибір оптимальної напруги тісно пов’язанний з вибором раціональної схеми зовнішнього електропостачання.

В системах електропостачання гірничих підприємств використовують трьохфазний струм напругою 6,10,35,110 та 220 кВ.

Орієнтовно попередній вибір оптимальної напруги може бути зроблено за формулою:



де Р- потужність, що передається, МВт;

L - відстань, км.

Для техніко-економічного порівняння приймають два стандартних значення напруги, що межують зі значеннями, отриманими за формулою. При рівності показників або невеликій перевазі (10-15%) нижчої напруги перевагу віддають більш високому значенню. При цьому слід прийняти до уваги перспективу розвитку підприємства на найближчі 10 років, а також те, що мережа більш високої напруги вимагає менших витрат кольорових металів, енергії та потужності. Вирішальне значення для вибору напруги живлення гірничого підприємства електричною енергією мають реальні можливості джерела живлення, тобто умови приєднання до енергосистеми.

Розглядаючи значення номінальної напруги, що використовуються в системі зовнішнього електропостачання можна виділити два основні випадки:

  1. напруга ЛЕП, що живлять підприємство, співпадає з напругою живлення технологічного обладнання (наприклад, напруга 6кВ). Як окремий випадок тут можна виділити такий, коли гірниче підприємство, поряд з іншими, живиться від ПЕС з вторинною напругою 10кВ, а на підприємстві одна частина технологічного обладнання живиться напругою 10 кВ (наприклад споживачі дробильно- сортувальних заводів), а друга частина напругою 6кВ (споживачі кар’єру), вимагаючи встановлення для них трансформатора 10/6 кВ;

  2. напруга ЛЕП перевищує вищу напругу, що використовується на підприємствах, у зв’язку з чим в межах промислового майданчика підприємства проводиться трансформація енергії з 220,110 чи 35 кВ на 6 кВ.


^ 8.2.3. Схеми зовнішнього електропостачання


При виборі конструктивних варіантів схем зовнішнього електропостачання розгляд економічних і технічних питань електропостачання повинно знаходитися в тісному зв’язку з найбільш важливим для гірничих підприємств питанням безперебійності живлення електроенергією у відповідності з категорією електроспоживачів.

Із великої різноманітності схем для живлення гірничих підприємств можуть бути виділені основні варіанти:

  1. Схеми радіального живлення без трансформаторів в кінці лінії приймаються для електропостачання невеликих гірничих підприємств (з навантаженням до 2000 кВт), що знаходяться на віддалені 1.5-2 км від ПЕС. Підприємства з невеликою кількістю споживачів, переважно, третьої категорії можуть живитися одною ЛЕП (рис. 8.4, а), а при наявності споживачів першої та другої категорій, які вимагають наявності резерву в живленні електроенергією, двома ЛЕП з секціями збірних шин ГПП (РП) за допомогою міжсекційного вимикача (рис. 8.4, б). Живлення гірничого підприємства по ЛЕП 6 кВ може виконуватися також від підстанцій других підприємств, що мають ПГВ або групову підстанцію (рис. 8.4, в). Недолік цих схем - ускладнений пуск потужних двигунів 6 кВ.

  2. Схеми глибокого вводу 35-220 кВ радіальними лініями без вимикачів (з вимикачами) на стороні вищої напруги ГПП передбачають трансформацію в місці переходу від схеми зовнішнього електропостачання до схеми внутрішнього.

Малі, але віддалені підприємства зі споживачами переважно третьої категорії можуть живитися від енергосистеми однією ЛЕП (рис 8.4, г). Але переважна більшість гірничих підприємств живиться електроенергією по двох ЛЕП без вимикачів на первинній напрузі ПГВ з двома секціями шин 6 кВ ГПП (рис. 8.4, д). Схеми без вимикачів на первинній напрузі є економічними і достатньо надійними в експлуатації. Однак їх використання можливе, коли операції вмикання та вимикання трансформатора не проводяться щоденно, а також якщо зовнішнє середовище сприяє нормальній роботі відокремлювачів та короткозамикачів. Схеми з вимикачами на первинній напрузі можуть прийматися при значному запиленні повітря, в разі ускладненого самозапуску (дозапуску) потужних споживачів (наприклад, екскаваторів) після спрацювання АПВ, або коли вона має двобічне живлення (рис. 8.4, е).

3. Схеми глибокого вводу з виконанням групової підстанції, коли підстанція (сумісна) енергосистеми розміщується на промисловому майданчику (або поряд з ним) гірничого підприємства, а від неї живиться кілька підприємств (рис. 8.4, ж). По аналогічній схемі можуть живитися великі гірничі підприємства (наприклад, кар’єри), коли на груповій підстанції встановлюються трьохобмоткові трансформатори з напругою 220-110/35/6 кВ (рис. 8.4, з). Від цієї підстанції, напругою 6 кВ, живляться близько розташовані споживачі, а більш віддалені групи споживачів, чи окремі потужні споживачі (наприклад потужні драглайни, роторні екскаватори) живляться напругою 35 кВ. З цією груповою підстанцією можуть суміщувати тягову підстанцію підприємства.

4. При розміщенні гірничих підприємств в одному напрямку від районної підстанції енергосистеми підприємства можуть живитися за магістральною схемою (рис. 8.4, і). Кількість підстанцій глибокого вводу, що живляться від однієї ЛЕП не більше 2…3. За магістральною схемою часто живляться також кілька ПГВ, що живлять центри навантаження одного підприємства.

Згідно з нормативними вимогами гірничі підприємства, що мають значну кількість споживачів першої та другої категорій, мають живитися за допомогою не менше двох ЛЕП незалежно від напруги. Для нормального режиму характерною є роздільна робота ЛЕП. Всі ЛЕП повинні знаходитися під навантаженням.

Живлячі ЛЕП напругою 35…330 кВ виконуються у вигляді одно- чи двохланцюгових ліній на металевих, залізобетонних або дерев’яних опорах. Перевагу слід віддавати дволанцюговим ЛЕП на опорах, що розраховані на підвищені вітрові навантаження та від ожеледиці (на ступінь вище нормативу). Дві одноланцюгові лінії необхідно приймати для електропостачання шахт:

- віднесених до 3 категорії та зверхкатегорійних за метаном і небезпечних раптовими викидами;

- розташованих в 4 і особливому районах за ожеледицею;

- з годинним притоком води більш 300 м3.




























Рис 8.4. Варіанти схем зовнішнього електропостачання.


Довжина ЛЕП в більшості випадків не перевищує 20 км при напрузі 35 кВ і може перевищувати 50 км при більш високих напругах. ЛЕП частіше всього виконуються сталеалюмінієвими проводами АС з перерізом 95-185 мм2. Лінії 6 кВ, як правило, мають невелику довжину, можуть виконуватись голими мідними або алюмінієвими проводами з перерізом до 3х500 мм2 на фазу у вигляді шинопроводів, а також броньованими кабелями з перерізом 120-185 мм2, при кількості вводів на ГПП від двох до чотирьох, та кількості паралельно прокладених кабелів в кожній лінії до трьох.


^ 8.3. Внутрішнє електропостачання шахт та рудників


8.3.1. Розподіл електроенергії на промислових майданчиках гірничих підприємств


Система електропостачання поверхні шахти чи рудника включає в себе ГПП, розподільчі та трансформаторні підстанції, що розташовані на промисловому майданчику, а також ЛЕП до підстанції та окремих віддалених споживачів.

На ГПП, як правило, встановлюються два трансформатори 35…220/6 кВ з регулюванням напруги під навантаженням, кожний з яких забезпечує 100% живлення споживачів 1 та 2 категорії гірничого підприємства. Для живлення силових електроспоживачів та освітлювальних установок поверхні шахт напругою до 1000 В встановлюють два трансформатори 6/0.4 кВ потужністю не більше 1000 кВА.

Потужність більшості сучасних вугільних шахт складає 5000-7000 кВт, а для деяких великих шахт вона досягає 20-40 тис. КВт. Ще більшу потужність мають рудники.

Основними споживачами електричної енергії на поверхні шахт і рудників є підйомні, вентиляторні, холодильні та компресорні установки, різне допоміжне обладнання для транспортування корисної копалини та породи (комплекс приймальних, складських та навантажувальних установок, ремонтні майстерні, калориферні установки та ін.). На території шахт та рудників можуть розташовуватися збагачувальні установки та дробильно-сортувальні фабрики. Потужність окремих установок досягає 5000 кВт і більше. Ріст загальної потужності підприємства та окремих установок ставить на порядок денний використання для живлення потужних двигунів та розподілу енергії більш високою напругою 10 кВ замість 6 кВ.

Вибір схеми розподілу електроенергії в межах шахти чи рудника залежить від: характеристики джерела живлення; розташування, кількості, потужності, напруги та режиму роботи основних машин і механізмів; відношення навантаження електроспоживачів, розташованих на поверхні та в підземних виробках; генерального плану поверхні; безперебійності та ступені резервування, що вимагаються для окремих споживачів та підприємства вцілому; потужності та ступені завантаження крупних синхронних двигунів і т.і.

Як правило розподіл електроенергії на поверхні виконується напругою 6 кВ. До віддалених від майданчика шахт, потужних флангових вентиляторних установок доцільно підводити енергію з більш високою напругою.

В сучасних схемах електропостачання закладається блоковий принцип побудови, при якому замість однієї ГПП будується декілька блокових підстанцій (БПП), що максимально наближають високу напругу до електроспоживачів. Місце розташування ГПП, її потужність і місцезнаходження БПП, трансформаторних підстанцій (ТП) і розподільчих установок (РУ) на проммайданчику визначається розрахунком, типом та кількістю потужних стаціонарних установок.

Вказані вище факти, розташування електроспоживачів чи їх груп обумовлюють схеми живлення електроспоживачів, в основі яких лежать радіальні, магістральні, кільцеві та комбіновані схеми.

Для споживачів 1 та 2 категорії приймають радіальні схеми, за допомогою яких живляться потужні відповідальні електроустановки, при цьому схеми забезпечують також резервування їх живлення. Радіальні схеми живлення являються гнучкими та зручними в експлуатації. Однак вони потребують більшої кількості апаратури керування, мають значну кількість ліній.

Радіальні схеми можуть бути багатоступеневими. При кількості ступенів більше двох вони є громіздкими і недоцільними.

Тому одноступеневі схеми використовують для живлення великих зосереджених навантажень, розташованих в різних напрямках від джерела живлення, безпосередньо від ГПП чи ПГВ.

Для живлення невеликих цехових підстанцій та електроспоживачів напругою 6 кВ використовують двоступеневу схему щоб не завантажувати основні енергетичні центри (ГПП) підприємства великою кількістю малопотужних ліній.

Доцільність двоступеневої схеми з побудовою розподільчого пункту (ЦРП) розглядається при кількості ліній, що відходять від ЦРП вісім і більше. Часто двоступеневі схеми використовують без спорудження ЦРП, але з використанням цехових РП, від яких одержують живлення споживачі цеху (компресорні станції, холодильні установки та ін.)

При магістральній схемі розподілу електроенергії живлення кількох споживачів виконують одною або кількома лініями, що заводять по черзі в РП цих споживачів. Для споживачів 1 та 2 категорій використовують схеми здвоєних наскрізних магістралей, коли дві магістральні лінії від ГПП по черзі заводяться на кілька ТП.

Магістральні схеми використовують для розосереджених навантажень при такому їх розташуванні, коли ЛЕП від джерела до споживачів може бути прокладена без зворотних напрямків. При магістральній схемі краще завантажуються лінії, що вибрані за умовами к.з., щільності струму чи для післяаварійного режиму, економиться число комірок на РП, вони мають меншу вартість. Але при цьому знижується надійність живлення.

Вибір конкретної схеми електропостачання поверхні шахти чи рудника виконується за допомогою техніко-економічного співставлення варіантів.


^ 8.3.2. Підстанції на промислових майданчиках


Для ГПП шахт та рудників передбачається відкрите виконання розподільчих установок (ВРУ) напругою 35…220 кВ з зовнішнім розташуванням силових трансформаторів та закрита розподільча установка (ЗРУ) напругою 6;10 кВ.

Для формування РУ-6;10 кВ використовують комплектні розподільчі пристрої (КРП); для відповідальних установок рекомендують КРП з викатними вимикачами, а для простих схем комутації та для тимчасових установок- більш прості стаціонарні КРП.

Схеми первинних з’єднань ГПП на стороні напруги 35-220 кВ рекомендують без вимикачів на стороні 35-110 кВ, якщо відсутні для цього вимоги автоматизації та захисту. Тому найбільше розповсюдження одержали спрощені схеми ВРУ напругою 35-220 кВ, виконані по блоковому принципу, без збірних шин. На ГПП з трансформаторами потужністю 6300 кВА і вище приймають схеми ВРУ з короткозамикачами та відокремлювачами (рис 8.5). Кожен із трансформаторів живиться окремою радіальною або магістральною лінією напругою 35-220 кВ. Відокремлювач призначається для відключення пошкодженого трансформатора. Перемичка на стороні 35-220 кВ при нормальному режимі є розімкнутою. Вона дозволяє приєднати обидва трансформатори до однієї лінії, і дає можливість зберегти в роботі трансформатор при пошкодженні на його лінії, що співпало з ревізією другого трансформатора, що живиться з другої лінії.

Якщо необхідно автоматичне встановлення живлення трансформатора після аварійного відключення його лінії в перемичці встановлюють відокремлювачі (рис. 8.6)

ЗРУ напругою 6; 10 кВ - центральний розподільчий пункт проммайданчика шахти, що живить всі основні споживачі поверхні та центральну підземну підстанцію (ЦПП). РУ- 6;10ЗР кВ має збірні шини, розділені на робочі секції. На стороні 6;10 кВ передбачається роздільна робота трансформаторів. При проектуванні електропостачання нових шахт або шахт, що підлягають реконструкції, необхідно передбачати відокремлене живлення підземних електроустановок.




При будівництві нових шахт, рудників та при реконструкції старих з метою економії земельного відводу використовують двохярусні (двоповерхові) підстанції, в яких на першому поверсі розташовують ЗРУ-6-10 кВ, статичні конденсатори, трансформатор власних потреб, панелі захисту та автоматики, службові приміщення, а на другому ярусі - ВРУ-35…220 кВ. Трансформатори встановлюють поряд на спеціальному майданчику.





В якості підстанції глибокого вводу 35…110/6 кВ використовують комплектні трансформаторні підстанції КТП-35, КТП-110 та комплектні трансформаторні підстанції блочного типу КТПБ (110/6(10) та 110/35/6(10) кВ).

Комплектні трансформаторні підстанції внутрішньої установки КТП 6-10/0.4-0.23 кВ призначені для електропостачання споживачів поверхні. В КТП внутрішньої установкою використовують спеціальні трансформатори з метою безпеки експлуатації. КТП виготовляють з одним або двома трансформаторами.

Коли вбудова чи прибудова підстанції заборонені, приймають комплектні трансформаторні підстанції зовнішньої установки КТПЗ 6-10/0.4-0.23 кВ.

Правильний вибір місцезнаходження ГПП (БПП, ТП) являється одним з основних елементів побудови системи електропостачання. Визначення місцезнаходження підстанції на генеральному плані проводиться побудовою картограми навантажень з нанесенням електричного центру.

При виборі місцезнаходження ГПП повинна бути забезпечена можливість зручних заходів і виходів ЛЕП всіх напруг; на самому майданчику і в зоні заходів ЛЕП не повинно бути будівель і комунікацій; майданчик ГПП повинен знаходитися в зоні загальношахтного охоронного цілика та поблизу під’їзних шляхів підприємства. Зона та місце розташування ЗРУ ГПП і траса ліній повинні вибиратися з урахуванням рози вітрів, характеру і концентрації пилу, розміщення дифузорів головних вентиляторних установок, відстані до вакуумної насосної станції дегазації та ін. Не менша увага повинна приділятися питанню зручної і економічної кабельної каналізації електроенергії, враховуючи, що вентиляційний канал або перехідний підземний тунель для робітників являють собою для кабелів перепону, що важко долається.


^ 8.3.3. Електричні мережі проммайданчиків


Ша­х­т­ні ме­режі розподіляються на внутрімайданчикові, позамайдан­чикові та підземні.

Позамайданчикові мережі споруджуються на території, розташо­ваній поза проммайданчиків шахт. До них відносять мережі зовнішнього електропостачання та мережі від проммайданчиків шахт до майданчиків флангових вентиляторних установок, свердловин, насосних станцій, ме­режі житлових селищ і т. п.

Позамайданчикові мережі напругою 35 кВ і вище та переважна більшість мереж напругою 6(10) кВ виконуються у вигляді повітряних ЛЕП. Останні широко використовуються на шахтах, де підземні споживачі жив­ляться по свердловинах.

До внутрімайданчикових мереж відносять електричні мережі на голов­ному проммайданчику шахти, на майданчиках флангових стволів, насос­них станцій і ін.

Розрізняють зовнішні (міжцехові) і внутрішні (цехові) внутрімайданчикові мережі.

Зовнішні внутрімайданчикові мережі виконуються переважно кабелями у зв’язку з тiсною забудовою проммайданчика і висотним розташуванням технологічних естакад, перехідних галерей, підйомних канатів, а також трубопроводів стиснутого повітря. Незалежно від категорії електроустановок силові мережі та освітлювальні на поверхні виконуються кабелями з алюмінієвими жилами та оболонками, кабелі з мідними жилами обов'язкові тільки при прокладці кінцевих ділянок в вибухобезпечних приміщеннях. При значних струмових навантаженнях для міжцехових та цехових мереж рекомендується використовувати шинопроводи. Силові та освітлювальні мережі напругою до 1000 В згідно вимогам ПУЕ повинні бути роздільними.

На сучасних шахтах та рудниках для освітлення майданчиків в центральній частині шахтних дворів, для освітлення відкритих складів, під'їзних шляхiв і інш. широко використовують прожектори та світильники великої сили світла, що встановлюються на високих будинках та спорудах.

Освітлювальні мережі в цьому випадку виконують ізольованими проводами, прокладеними по стінах будинків та споруд, що дозволяє не захаращувати проммайданчик ЛЕП освітлення.

Прокладку кабелів по можливості слід проводити відкрито, використовуючи для цього технологічні та спеціальні естакади, стіни будинків та споруд. При цьому необхідно приймати до уваги умови навколишнього середовища, вібрацію стін i приймати заходи захисту кабелів від прямої дії сонячних променів.

В залежності від кількості кабелів, умов траси, ступеню забруднення грунту, вимог експлуатації і т.д. кабелі можуть прокладатися в траншеях, каналах, тунелях і на естакадах, перевага віддається більш простим способам.

При кількості кабелів до шести кабелі прокладаються в траншеях (рис. 8.7, а), від механічного пошкодження вони захищаються червоною цеглою або бетонними плитами. Для захисту від корозії в траншеях прокладають кабелі з протикорозійним покриттям. При прокладці кабелів паралельно трубопроводам відстань між ними повинна бути не менше 0,5м, а якщо умови не дозволяють видержати таку відстань, кабелі прокладаються в трубах. Відстань до теплотраси при їх паралельній прокладці повинна бути не менше 2м. Прокладку кабелів в траншеях проектують з запасом по довжині (”змійкою” або з компенсаційним запасом на вводах, біля муфт і через 50м траси ).

При кількості кабелів від 6 до 30 використовують для прокладки кабельні канали (рис. 8.7, б), при більшій кількості кабелів приймають здвоєні канали, тунелі (рис. 8.7, в) або напівпрохідні тунелі (рис. 8.7, г).

Трасу для спорудження каналів і тунелів вибирають за напрямком основного потоку енергії з максимальним обхватом кабелів, що живлять споживачів першої категорії. Слiд передбачити сумісну прокладку силових, контрольних і телефонних кабелів. При цьому необхідно різні групи кабелів (робочі, резервні напругою вище 1000 В, для споживачів першої категорії ) розміщувати на різних рівнях; в односторонніх тунелях силові та контрольні кабелі і кабелі зв'язку розміщують на різних рівнях, розділяючи їх горизонтальною перегородкою, а в двосторонніх тунелях — по різних сторонах тунелю.

При великій насиченості проммайданчиків підземними комунікаціями буває доцільно споруджувати підземні колектори для кабелів та трубопроводів (рис. 8.7, д).

На крупних шахтах та рудниках, насичених підземними технологічними та іншими комунікаціями, при великій агресивності грунтів рекомендують відкриту прокладку кабелів на естакадах (рис. 8.7, е).

При високій питомій щільності навантаження, концентрованому розташуванню крупних споживачів, при магістральному направленні потужного електропотоку використовують струмопроводи. Діапазон навантажень для струмопроводів знаходиться в межах 1500–6000 А.

а б в г д е


Рис. 8.7. Способи прокладки кабелів.


Струмопроводи можуть прокладатися на опорах, в тунелях або закритих галереях.

Жорсткі струмопроводи рекомендуються для з'єднання виводів вторинних обмоток трансформаторів підстанцій глибокого вводу з віддаленими ЗРУ 6(10) кВ.

Внутрішні (цехові) мережі виконуються кабелями, голими та ізольованими проводами, а також шинами.

Марки проводів, спосіб захисту від зовнішньої дії, спосіб прокладки визначається прийнятою системою розподілу електроенергії, а також умовами навколишнього середовища.

Прокладка кабелів і шин в приміщеннях підйомних установок і компресорних станцій проводиться по стінах і під стелею підвальних приміщень або в кабельних каналах.


^ 8.3.4. Схеми електропостачання стаціонарних електроспоживачів поверхні


Підйомні установки.

В залежності від призначення рудникові пiдйомні установки поділяють на: вантажні — для підйому корисних копалин та породи (скіпові та з перекидними клітями); і людські — для підйому та спуску людей в клітях.

В залежності від висоти підйому, продуктивності та типу установки електроспоживання підйомних установок може досягати 25% загального електроспоживання шахти чи рудника.

В якості привода підйомної установки використовують асинхронні електродвигуни з фазним ротором, привод постійного струму за системою Г–Д або за системою ТП–Д.

Одно- або дводвигунний асинхронний привод використовують до потужності 2000–2500 кВт. При цьому використовують двигуни: серії АК3 потужністю від 55 до 320 кВт напругою 380 В, серії АКН2, АКН потужністю від 315 до 1250 кВт напругою 6 кВ, раніше використовувалися асинхронні двигуни серії АТ, АТД, ДАФ, ФАМСО і ін.

Електропостачання підйомних установок з електродвигуном напругою 6 (10) кВ передбачається двома кабелями від різних секцій шин 6 (10) кВ ГПП (БПП) для одної людської клітьової або грузолюдської підйомної установки (рис. 8.8, а), а для скіпових і клітьових грузових підйомних установок — двома кабелями, або одним кабелем з резервуванням живлення за допомогою перемички від другої ПУ (рис. 8.8, б). Допоміжна підйомна установка (порідна ПУ) може живитися одним кабелем (рис. 8.8, в), а для вугільного підйому допустимим є живлення за допомогою одної лінії, що складається з двох кабелів, підключених під один вимикач на ГПП (рис. 8.8, г).

На пiдйомних установках, як правило, вимикачі не встановлюються, керування приводом здійснюються за допомогою реверсорів або вимикачів на ГПП. Іноді в приміщенні ПУ встановлюються спрощені стаціонарні КРП типу КСО, які можуть бути як з вимикачем так і без нього. Там же встановлюються трансформатори напруги та іншi апарати.

При більш потужних ПУ, а також на багатоканатних підйомів використовують привод за системою Г–Д з сітьовим двигуном 1000–5000 кВт. При цьому схеми електропостачання практично не відрізняються від попередніх (рис. 8.8, д). На нових шахтах та рудниках в цих умовах приймають привод за системою ТП–Д, що дещо ускладнює електропостачання.

В якості приводних двигунів в системі Г–Д використовують синхронні електродвигуни серії СДН, а для привода підйому — двигун постійного струму серії П2 вiд 1000 до 5000 кВт.

Для привода за системою ТП–Д використовують нереверсивні перетворювальні агрегати ТП3 (700–6600 кВт) та реверсивні - ТПРЗ (700-2500 кВт). Для живлення силових тиристорних секцій використовують трансформатори без регулювання напруги під навантаженням: з масляним охолодженням ТМП, масляні з дуттям ТДП, з негорючою рідиною ТНП, сухі ТСЗП, з двома активними частинами ТМПД та ТДПД, а також трансформаторами з регулюванням напруги під навантаженням ТМНПД та ТДНПД.

При живленні багатоканатної підйомної машини, остання знаходиться на верхньому поверсі баштового копра, а масляний трансформатор ТМП встановлюється на першому поверсі. При цьому з'являється проблема передачі значної потужності (4000–5000 кВт) при напрузі 500–900 В. Ця каналізація енергії може здійснюватися змінним струмом, коли ТП встановлюється на верхніх поверхах, або постійним струмом, якщо ТП встановлюється поряд з трансформатором. З використанням сухих трансформаторів ця проблема зникає, так як з'являється можливість компонувати перетворювальну підстанцію майже поруч з двигуном.

Приймаючи до уваги, що система ТП–Д є значним споживачем реактивної потужності та вносить викривлення кривої напруги в мережі в більшості випадків на ПУ встановлюється РУ–6 кВ з встановленням трансформатора власних потреб (ТВП) та необхідних засобів компенсації споживання реактивної потужності та фільтрації вищих гармонік напруги (рис. 8.8, е).


а) б)



в) г) д)

е)


Рис. 8.8. Схеми електропостачання підйомних установок


Якщо на шахті чи руднику вживається декілька потужних приводів за системою ТП–Д, на них слід виділяти окрему обмотку трансформатора, на РУ–6 кВ ГПП встановлюються також фільтрокомпенсуючі установки.

Допоміжні електроспоживачі ПУ напругою до 1000 В (джерела живлення динамічного гальмування, ланцюгів збудження синхронних двигунів, двигунів постійного струму, електродвигунів компресорів, системи змащення, електронагрівачі та ін. живляться двома кабелями від РУ–0,4 кВ ГПП або від найближчого ТП чи від трансформатора власних потреб ПУ.


^ Вентиляторні установки.

У відповідності з ПБ провітрювання підземних виробок шахт і рудників повинно здійснюватися за допомогою безперервно діючих вентиляторів,

встановлених на поверхні біля гирла герметично закритих стовбурів шахт.

Головні вентиляторні установки складаються з двох самостійних агрегатів, один з яких є резервним. Потужність електродвигунів вентиляторних установок залежить від кількості повітря, що подається в шахту, статичного напору (депресії), к.к.д. вентилятора, що в свою чергу залежить від його конструкції та продуктивності. В залежності від протяжності та перерізу гірничих виробок, газовиділення та інших факторів потужність приводних двигунів коливається в значних межах — вiд 100 до 2000 кВт і вище. Відповідно і витрати електроенергії на вентиляцію доходить до 20% від загальних по шахті.

Для привода вентилятора використовують асинхронні короткозамкнуті двигуни напругою 380 В при потужності до 200 кВт, асинхронні з фазним ротором — потужністю до 350 кВт. При більшій потужності — переважно синхронні двигуни напругою 6 кВ, використовуючи їх одночасно для компенсації реактивної потужності пiдприємства. При наявності труднощів прямого пуску синхронного двигуна від мережі (прямий пуск рекомендують при потужності на один полюс 250–300 кВт) використовують в якості розгінного асинхронний двигун з фазним ротором меншої потужності ніж синхронний. Приймаючи до уваги, що при пуску вентилятора розганяють значні махові маси, щоб виключити вплив на роботу інших споживачів шахти доцільно забезпечити плавний пуск при струмі (1,5 … 2) Iн; тому при необхідній потужності вентиляторної установки 2000 кВт і більше рекомендують приймати асинхронний двигун з фазним ротором, що дає можливість також, при необхідності, регулювання роботи вентилятора.

При обґрунтуванні економічної доцiльності регульованого приводу для вентиляторної установки використовують систему асинхронно–вентильного (АВК) чи асинхронно–машиновентильного (АМВК) каскаду.

Електропостачання вентиляторних установок, розміщених на одному майданчику з ГПП (БПП) передбачається двома кабелями безпосередньо від взаєморезервуємих секцій шин РУ 6 (10) кВ ГПП без виконання РУ 6 кВ в приміщенні вентиляторів, а споживачі власних потреб (приводи ляд та дверей для реверса течії повітря, направляючих та справляючих апаратів, маслосистеми та ін.) живлять від різних секцій шин РУ–0,4 кВ ГПП (рис. 8.9, а). Для реверсивних вентиляторів на РУ–6 кВ ГПП на кабелі, що живлять вентилятори встановлюють по два КРП (рис. 8.9, б). Для привода вентилятора з розгінними двигунами в приміщенні вентиляторної установки монтується РУ–6 кВ і встановлюються невеликі трансформатори власних потреб (рис. 8.9, в).

Якщо вентилятори головного провітрювання мають двигуни напругою 380 В, то вони одержують живлення електроенергією двома кабелями від різних секцій шин РУ–0,4 кВ ГПП (рис. 8.9, г) або від своїх спеціальних трансформаторів (рис. 8.9, д) що встановлюються на ГПП. При використанні регульованого приводу для вентиляторів головного провітрювання в будівлі вентиляторів встановлюють РУ–6 кВ, що живляться від різних секцій шин ГПП двома кабелями (рис. 8.9, е).


а) б) в)




г) д) е)


Рис. 8.9. Схеми електропостачання вентиляторних установок.


Електропостачання вентиляторних установок, розташованих на віднесених від основного майданчика стовбурах та шурфах здійснюється двома лініями напругою 6(10) кВ від взаєморезервуємих секцій шин 6(10) кВ ГПП, або по схемі глибокого вводу напругою 35–110 кВ з спорудженням флангової пiдстанції 35–110/6; 10/0,4 кВ при 100% резервуванні. Від секцій шин РУ 6(10) кВ підстанцій 6(10)/0,4 кВ чи флангової підстанції глибокого вводу живляться вентиляторні установки флангового стовбура чи шурфу за принципами, що викладені вище, а також інші технологічні установки цього проммайданчика.


^ Компресорні установки.

Компресорні установки призначені для виробки стисненого повітря для живлення споживачів з пневмоприводом. Всупереч тому, що пневматична енергія значно дорожча за електричну, до її переваг відноситься висока ступінь безпеки, простота та надійність пневмодвигунів. Тому на шахтах з крутим падінням пластів основним видом енергії досі є пневматична. При можливості одночасного використання електричної та пневматичної енергії, остання служить для живлення допоміжних робіт.

На шахтах і рудниках розповсюдження одержали поршневі, гвинтові компресори та турбокомпресори.

Гвинтові компресори є найменшпотужними і їх можна використовувати в підземних виробках. Потужність їх привода складає 45–160 кВт, вони постачаються асинхронними двигунами з короткозамкнутим ротором типів ВАО і ВР напругою 380/660 В.

Навантаження поршневих компресорів має пульсуючий характер, пов'язаний з наявністю кривошипно–шатунного механізму. Це навантаження на валу вирівнюється за допомогою маховика чи спеціально обважненої конструкції ротора. При потужності двигуна до 160 кВт використовують асинхронний двигун з к. з. ротором, при більших значеннях—синхронний з напругою 380 В для потужності до 200 кВт та 6 кВ — при більшій потужності. Широке розповсюдження на шахтах одержали швидкохідні поршневі компресори типу М з синхронним двигуном типу СДК(П) з потужністю від 320 до 6300 кВт.

Для турбокомпресорів, де необхідна висока частота обертання та велика потужність приводу, використовуються високошвидкісні синхронні двигуни з частотою обертання 3000 об/хв типів СТМ, СТД потужністю від 800 до 12000 кВт напругою 6(10) кВ. При потужності двигунів до 1 МВт запуск проводиться безпосередньо від мережі, а при більшій потужностi — при пониженій напрузі з використанням автотрансформаторного або реакторного пуску. Перевагу віддають реакторному пуску.

Так як витрати стисненого повітря постійно змiнюються з'являється необхідність регулювання режиму роботи компресорної станції. Для поршневих компресорів ця проблема вирішується зміною кількості працюючих компресорів. Однак цей шлях є несприйнятним для турбокомпресорів в силу складності їх запуску. В якості регульованого приводу турбокомпресорів може бути привод подвійного живлення, прикладом якого може бути асинхронізований синхронний двигун АСД–630/6000 (рис. 8.10). Двигун запускається за допомогою індукційного реостату, що забезпечує без ступеневий розгін до 90 % синхронної частоти, після чого реостат відключається. Перетворювач частоти UZ перетворює частоту мережі 50 Гц в напругу частотою 0–6 Гц.





При використанні пневмоенергії в якості основної компресорні станції є споживачами першої категорії. При цьому, як правило, в склад компресорної станції входить декілька компресорних установок. Для них передбачають спеціальне РУ–6(10) кВ (рис. 8.11) в приміщенні компресорної станції з двома секціями шин. Тут же розташовуються і два трансформатори власних потреб, що живлять допоміжні споживачі (електромашинні або тиристорні збудники, двигуни насосів маслозмащення, охолодження та вентиляції, станції керування та джерела постійного струму до них).

Якщо на шахті пневмоенергія є допоміжною, то компресорна станція відноситься до другої категорії, а кількість компресорів складає один–три. В цьому випадку компресори живляться безпосередньо від ГПП. Якщо ж кількість компресорів нараховує чотири і більше то доцільним і спорудження РУ–6(10) кВ в приміщенні компресорної станції.



Якщо привод компресорів виконано напругою 380 В, то компресори разом з допоміжними споживачами живляться від шин РУ–0,38 кВ в приміщенні компресорної станції, яка в свою чергу живиться двома кабелями від РУ–0,38 кВ ГПП або від спеціальних трансформаторів.


^ Калориферні та холодильні установки.

Для підігріву повітря, що поступає в шахту, використовують калориферні установки з вентиляторами та безвентиляторні. Для безвентиляторних і вентиляторних калориферних установок в якості приводів механізмів використовують асинхронні двигуни з к. з. ротором.

Для вентиляторних калориферних установок силовими споживачами є два двигуни вентиляторів та двигуни механізмів направляючих апаратів вентиляторів, двигун лебідки протипожежних ляд, Для безвентиляторних калориферних установок — це двигуни лебідки протипожежних ляд, механізмів повітряних штор, клапану відсікача, повітряної заслінки та регулюючої ляди.

Електроспоживачі калориферних установок живляться від розподільчого щита 220/380 В в приміщенні установки. Двигуни живляться через автоматичні вимикачі та контактори.

Згідно з санітарними нормами максимально допустима температура повітря в виробках шахт обмежується 26° С при відносній вологості до 90 % та 25° С при більшій вологості. Для одержання холоду з метою охолодження повітря в підземних виробках глибоких шахт використовують стаціонарні холодильні машини в загальнопромисловому та рудниковому виконанні.

Стаціонарні установки охолодження шахтного повітря включають холодильні машини, теплообмінники, станції водопідготовки, мережі холодильного агента та охолоджуючої води, насоси, повітроохолоджувачі та допоміжне обладнання.

Технологічні схеми охолодження повітря можуть бути з установкою холодильних машин на поверхні шахти, з розміщенням холодильних машин на поверхні, а повітряохолоджувачів в гірничих виробках, з розташуванням холодильних установок в підземних виробках та з розташуванням холодильних установок в шахті з відводом тепла на поверхню шахти.

Основним електроспоживачем компресорних холодильних машин є привод компресора, до нього ставлять ті ж вимоги, що і до компресорних установок.

Для холодильних установок з поршневим компресором використовують асинхронні двигуни з к. з. ротором типів ВАО, АЗ на напругу 380/660 В потужністю до 250 кВт, для привода турбокомпресорів холодильних машин—синхронні двигуни типів СТД, СТМ напругою 6 кВ.

Для керування високовольтними синхронними двигунами використовується силова апаратура та станції аналогічні що і для компресорних установок.

Підземні холодильні машини живляться від шахтної мережі напругою 660 В за допомогою магнітних пускачів ПВИ. Холодильні установки, що розміщуються на поверхні шахти мають високовольтний привод компресора і живляться безпосередньо від РУ–6 кВ ГПП. При наявності потужної компресорної станції на шахті доцільно виконувати загальне РУ–6 кВ в приміщенні компресорної установки з живленням також холодильних установок.

В приміщенні холодильних установок поверхні шахти розташовується РУ–0,38 кВ, від якого живляться допоміжний компресорно–конденсаторний агрегат, насоси маслозмащення, вакуум–насос, циркуляційні насоси охолодження розсолом, нагрівачі масла, вентилятори, станції управління і ін.


^ 8.3.5. Особливості електропостачання підземних споживачів електроенергії


Електропостачання підземних гірничих робіт обумовлено рядом специфічних факторів, основними з яких є: гірничо–геологічні умови залягання родовища корисної копалини, прийняті схеми розкриття родовища та технологія ведення гірничих робіт, потужність шахти, кількість одночасно розробляємих горизонтів, а також існуючих умов навколишнього середовища—запиленість та підвищена вологість в гірничих виробках, наявність метану та ін.

Найбільш потужними споживачами енергії в підземних виробках шахт та рудників є високовольтні електроспоживачі водовідливних установок, потужність яких в залежності від водопритоку та глибини шахти сягає 2000 кВт. Основними споживачами електроенергії є машини і механізми добувних та прохідницьких комплексів та засобів транспорту. Загальна встановлена потужність електроприймачів окремих дільниць високопродуктивних шахт складає 800–1000 кВт і більше, що вимагає використання для них більш вищої напруги живлення—1140 В.

Нині для живлення підземних електроспоживачів вугільних шахт використовують напруги: 0,38; 0,66; 1,14; та 6 кВ. Напруга 6 кВ використовується для розподілу електроенергії на шахті, живлення стаціонарних електроспоживачів потужністю 200–250 кВт і вище, напруга 0,66 та 1,14 кВ—для живлення електродвигунів добувних та підготовчих дільниць та транспорту, для силових споживачів рудників використовують напругу 0,38 кВ. Живлення ручного електроінструмента здійснюється напругою 127 В, а освітлення–127 та 220 В.

Для живлення електровозної відкатки, як правило, використовують напругу 250 В постійного струму, рідше—550 та 470 В (при високочастотній відкатці).

При розробці крутопадаючих пластів, небезпечних раптовими викидами вугілля та газу, до цього часу ще широко використовують енергію стиснутого повітря. Вцілому питомі витрати енергії з використанням пневмоенергіі в 3–4 рази вищі, ніж при використанні електроенергії. Найбільш повно умовам забезпечення безпеки використання електроенергії на цих шахтах відповідає система електропостачання з упереджуючим відключенням.

На шахтах з гідравлічним добуванням вугілля основними споживачами електроенергії являються високонапорні насосні станції та перекачні вуглесосні станції, потужність яких досягає 2000 кВт. Кількість низьковольтних споживачів на гідрошахтах обмежена. Питомі витрати електроенергії на гідрошахті суттєво вищі, тому, що загальна встановлена потужність електроспоживачів в 4–5 раз вища ніж на звичайних вугільних шахтах.

Децентралізація гірничих робіт, їх віддаленість від центрів живлення вимагає прокладки в шахті розподільних мереж значної довжини. Середня загальна довжина лінії 6 кВ в шахті складає 48 км, а максимальне значення її досягає 100 і більше км. Обмежений простір гірничих виробок диктує використання електрообладнання з мінімальними габаритами, що викликає використання в підземних виробках обмеженої потужності джерела живлення—підземної трансформаторної підстанції (переважно до 630 кВА, не більше 1000 кВА ).

З безперервним переміщенням гірничих робіт пов'язане використання пересувних підстанцій, гнучкість та мобільність системи електропостачання. Зовнішнє середовище, в якому працює СЕП в підземних виробках вимагає відповідного рудникового та вибухобезпечного виконання електрообладнання, та самої системи електропостачання, наявності засобів контролю складу середовища та заборони подачі напруги на обладнання, що знаходиться в небезпечній зоні.

Підземні споживачі електроенергії в залежності від глибини залягання родовища можуть живитися електроенергією через стовбур або через спеціальні свердловини чи шурфи. Остаточний вибір способу живлення та системи електропостачання шахти чи рудника проводять на основі техніко–економічного порівняння варіантів.


^ 8.3.6. Вдоокремлене живлення підземних споживачів

eлектроенергії


Підвищення рівня безпеки СЕП вугільних шахт, де використовуються мережі з ізольованою нейтраллю трансформатора, забезпечується використанням засобів захисту, що здійснюють контроль опору ізоляції електрообладнання відносно землі та реагують на зниження рівня цього опору. Ефективна робота таких засобів можлива при електричному відділенні підземних кабельних ліній, що мають значну довжину, від кабельних та повітряних ЛЕП комплексу поверхні, що характеризуються підвищеною пошкоджуваністю або низьким рівнем опору ізоляції. Спосіб живлення електроспоживачів шахт, при якому передбачається електричне відділення підземних кабельних мереж від мереж поверхні, називається відокремленим і є одним із заходів підвищення безпеки та надійності електропостачання підземних електроспоживачів. Воно є обов'язковим при проектуванні нових та реконструкції діючих СЕП шахт.

При цьому підвищення безпеки електроустановок досягається:

- попередженням пошкоджень ізоляції, викликаних аваріями в електроустановках на поверхні шахти або в мережах других об'єктів електропостачання (замикання на землю, атмосферні перенапруги та ін.);

- автоматичним контролем та відключенням струмів витоку на землю та замикання на землю пристроями загальномережного або селективного захисту від замикані на землю;

- обмеженням потенціалів на корпусах електрообладнання за рахунок зменшення струмів замикання на землю, обумовлених ємністю підземних мереж;

- підвищенням надійності живлення підземних електроустановок за рахунок виключення впливу об'єктів підвищеної пошкоджуваності (повітряні ЛЕП на поверхні) на роботу підземних мереж;

- ослабленням шкідливого впливу на підземну мережу вищих гармонічних складових, а також коливання напруги при включенні на поверхні потужних електроприводів;

- використанням ефективних засобів обмеження струмів к. з., наприклад розділяючих трансформаторів, дозволяючих в деяких випадках виключити використання струмообмежуючих реакторів.

Відокремлене живлення підземних електроустановок досягається за рахунок використання модифікованих трьохобмоткових трансформаторів ТДТНШ (10–40 МВА), трансформаторів з розщепленою обмоткою ТРДН (25–40 МВА) або розділяючих трансформаторів ТМШ (2,5–6,3 МВА) напругою 6/6,3 кВ. Перевагу за техніко–економічними міркуваннями слід віддавати схемам з трьохобмотковими трансформаторами та трансформаторами з розщепленою обмоткою.

Для вирівнювання навантаження трансформаторів з розщепленою обмоткою до збірних шин відокремленого підземного навантаження допускається приєднання енергомістких електроспоживачів поверхні, одержуючих енергію по кабельній лінії.

Розділяючі трансформатори встановлюються коли доцільність використання трьохобмоткових або трансформаторів з розщепленою обмоткою не підтверджується техніко–економічними розрахунками, або для цього відсутнє необхідне обладнання (трансформатори). Як правило, це має місце при реконструкції електропостачання діючих шахт.

Типові схеми відокремленого живлення підземних споживачів показані на рис. 8.12.

В відокремлених мережах передбачається контроль опору ізоляції та захисне відключення струмів однофазного замикання та витоку на землю. Для нормальної роботи апаратів загальномережового захисту АЗО слід загальну ємність відокремленої мережі та ємність її відходячих ліній обмежувати величинами 3 та 1 мкФ на фазу.

Широке впровадження тиристорних перетворювачів для шахтних підйомних установок з різкозмінним режимом роботи викликає коливання напруги. Це необхідно приймати до уваги при виборі схем електропостачання. Найбільш ефективним є виділення різкозмінних навантажень з підключенням їх на окремі обмотки трансформаторів, а також ослаблення їх впливу на інші споживачі за рахунок слабого магнітного зв'язку розщеплених обмоток трансформаторів або регулюючого ефекту здвоєних реакторів.

а)


б)

^

Рис. 8.12. Схеми відокремленого живлення підземних споживачів.


а - з трьохобмотковим трансформатором;

б - з розділяючим трансформатором.

Обмеження впливу поштовху навантаження, а як наслідок зменшення коливання напруги можна досягти за рахунок упорядкування графіків роботи обладнання та впровадження автоматики. Ефективним способом зменшення коливання напруги є підвищення потужності к. з. Але для цього необхідно приймати КРП з підвищеною розривною можливістю (350–500 МВА).

Крім того робота тиристорних перетворювачів веде до появи вищих гармонік в електричних мережах шахт, рівень яких не повинен перевищувати 5% діючої напруги основної частоти. Для обмеження рівню вищих гармонік слід підвищувати потужність к. з., використовувати силові фільтри з реакторів та косинусних конденсаторів, розщеплювати обмотки силових трансформаторів ГПП.

Схеми підключення тиристорних перетворювачів при відокремленому живленню підземних споживачів приведені на рис. 8.13.



Схему (рис. 8.13, а) передбачають при незначній потужності вентильного навантаження (до 2…4 МВт) та потужності к. з. Рк.з. <=200 МВА. При значних коливаннях напруги слід відокремити електроспоживачі поверхні за допомогою здвоєних реакторів (рис. 8.13, б). Для значних вентильних навантажень воно виділяється на окрему обмотку (рис. 8.13, в). При значному взаємному впливі тиристорних перетворювачів приймають схему (рис. 8.13, г).

а) б)




в) г )

Рис. 8.13. Схеми відокремленого живлення підземних споживачів при наявності перетворювачів: а - без реакторів; б - з реактором; в - для Ркз=350 МВА;

г - для Ркз=500 МВА із здвоєними реакторами;


При електрифікації розробки викидонебезпечних пластів, коли ємність мережі та відходящих приєднань не вдається обмежити відповідно до 3 та 1 мкФ на фазу, передбачається установка розділяючих вибухобезпечних трансформаторів в шахті, в виробках з свіжою течією повітря (мал. 1.17.).




Рис. 8.14. Схема установки розділяючого трансформатора в шахті.



1   2



Схожі:

Розділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості iconРозділ електричні мережі гірничих підприємств загальні положення
Умови експлуатації електричних мереж на гірничих підприємствах, як із підземною розробкою корисних копалин, так і з відкритою вимагають...

Розділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості iconДисципліна "Електрообладнання та електропостачання гірничих підприємств" є однією з основних профілюючих дисциплін у системі підготовки гірничого інженера-електромеханіка
Дисципліна “Електрообладнання та електропостачання гірничих підприємств” є однією з основних профілюючих дисциплін у системі підготовки...

Розділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості iconПитання контрольної роботи №2 (Електропостачання гірничих підприємств)
...

Розділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості iconТрансформаторні підстанції гірничих підприємств. Загальні відомості
За призначенням розрізняють підстанції: головні понижуючі (гпп, пгв)-для прийняття електроенергії з енергосистеми, пониження напруги...

Розділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості icon8 Електропостачання підземних гірничих робіт через стовбур
В підземних споживачів гпп подається, як мінімум, за допомогою двох броньованих кабелів прокладених по шахтному стовбуру, на дві...

Розділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості iconІ розділ загальні відомості про вчителя
Закінчила Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка в 2011 році

Розділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості iconРозділ 3 електроустаткування гірничих підприємств
Електрична апаратура може бути класифікована за такими ознаками: призначенням, способом керування, принципом дії, родом струму, напругою,...

Розділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості iconРозділ І загальні відомості про вчителя
Працюю над проблемою «Розвиток пізнавальної активності учнів». Виступаю на засіданнях метод об’єднаннях, на педрадах, районних семінарах...

Розділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості iconРозділ I загальні засади розділ II права, свободи та обов\'язки людини І громадянина розділ III вибори. Референдум
Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей

Розділ електропостачання гірничих підприємств загальні відомості iconЗакон україни вiд 05. 06. 2003 №898-iv про іпотеку ( Відомості Верховної Ради (ввр), 2003, n 38, ст. 313 ) Розділ I загальні положення
Правовий режим нерухомого майна поширюється на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©lit.govuadocs.com.ua 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи