Тема: Празька поетична школа icon

Тема: Празька поетична школа




НазваТема: Празька поетична школа
Сторінка1/4
Дата конвертації16.05.2013
Розмір0.49 Mb.
ТипДокументи
джерело
  1   2   3   4
1. /празька школа.docТема: Празька поетична школа

Проект "На Україну повернусь…"

Тема: Празька поетична школа

Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом поетів-пражан. Розкрити трагічну долю поетів-емігрантів; сприяти розвитку вміння самостійно опрацьовувати нову інформацію, виділяти найважливіше. Формувати вміння висловлювати власні судження з приводу прочитаного і прослуханого. Розвивати комунікативну (розвиток зв’язного мовлення), соціальну (робота в групах), полікультурну (розширення кругозору), інформаційну ( вміння добувати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел) компетенції, вміння синтезувати та аналізувати певні явища, увагу та уяву учнів; виховувати почуття національної гідності, гордості, людяності, патріотизму.

Тип уроку: інтерактивний урок вивчення нового. Інтерактивна технологія кооперативного навчання: спільний проект.

Обладнання: портрети "пражан", фотоілюстрації, матеріали дослідницьких робіт учнів.

Хід уроку

І.Організаційна частина.

ІІ. Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Сьогодні ми познайомимося з таким літературним явищем як "Празька поетична школа", перегорнемо сторінки життя і творчості представників цього літературного угруповання.

Епіграфом до нашого уроку є слова Є.Маланюка:

Під небом чужої країни,

В туманах осіннього сну,

На вимріяну Україну

Молю я післати весну...

Є.Маланюк

Вступне слово вчителя.

Українська земля породила чимало видатних людей. Але завдяки історичним парадоксам далеко не всі вони мали змогу творити, перебуваючи безпосередньо на території України. Багато хто із геніальних українців через різні обставини змушені були емігрувати. Одними з таких непересічних особистостей в українській літературі були представники празької поетичної школи. Історія української діаспори – разючий приклад виживання людності наперекір обставинам і долі. Одна з найпринциповіших засад готовності боротися з лихою долею - будь-що духовно вижити на чужині, залишившись, усупереч усім життєвим обставинам, українцем. І через багато років, і на початку двадцять першого століття українські родини на Американському континенті, уже в нових поколіннях відзначатимуть за українським календарем український Свят-вечір і говоритимуть українською. Створяться нові родини, так би мовити, інтернаціональні, долі онуків переплетуться з долями вихідців з інших країн, кожна з яких має свої національні традиції, але й українськими традиціями в нових родинах не будуть нехтувати. І між собою говоритимуть українською мовою.

Така доля спіткала і представників празької поетичної школи, які змушені були покидати рідну землю. Але літературно-художня і громадянська діяльність пражан стала помітним явищем в історії української літератури й культури, а також у становленні української державності.

До уроку ви готувалися заздалегідь, працюючи в групах. Кожна з груп мала окреме завдання:

1-а група - історичні та літературні передумови створення празької поетичної школи.

2-а група – пошук та дослідження матеріалів про О.Ольжича, Є.Маланюка, О.Стефановича, Ю.Клена, Ю.Дарагана.

3-я група – дослідження життя і творчості жіночої частини празької поетичної школи О.Лятуринської, Н.Лівицької-Холодної, О.Теліги.

Завданням нашого уроку є створення літературного проекту "Празька поетична школа". Для виконання поставленого завдання потрібно:

  1. Впродовж 10 хв. працювати в групах з метою обміну інформацією на задану тему.

  2. Складання кожною групою карток "Празька поетична школа".

  3. Обрати представників у групах для узагальнення інформації та подальшої розповіді іншим.

  4. Кожна група складає план повідомлення, з яким представник групи буде виступати перед аудиторією.

ІV. Вивчення нового навчального матеріалу.

Самостійна робота учнів у групах:

  • обмін здобутою інформацією;

  • складання плану повідомлення;

  • вибір представника;

  • виступи представників груп (інші учні занотовують найважливіше з почутого).

V. Первинне засвоєння матеріалу.

1. Бліц-турнір між групами "Чи знаєш ти?"

Кожна з груп пропонує 3-4 запитання іншим зі свого матеріалу, на які інші учні відповідають.

2. Аналіз карток із подальшим складанням картки-узагальнення.

Вчитель. Наступним етапом нашого уроку є систематизація і узагальнення дослідженого матеріалу. Результатом цієї роботи стане картка-узагальнення про празьку поетичну школу як феномен, який не має аналогів у світовій літературі XX століття, оскільки безпосередньо пов'язаний з процесами національного становлення і тими катастрофами, що випали на долю української політичної нації.

Картка-узагальнення "Празька поетична школа"

  1. Чому? (передумови створення літературного угруповання).

  2. Для чого? (мета створення поетичної школи пражан).

  3. Яке значення? (вплив творчості пражан на літературний процес).


Празька поетична школа


Для чого?

1.

2.

3.

Чому?

1.

2.

3.

Яке значення?

1.

2.

3.



VI. Підсумок уроку.

Вчитель. Через багато років Україна прийняла своїх синів та дочок, які все своє життя мріяли про повернення на рідну землю. Сильні почування, надзвичайне напруження та своєрідне горіння позначилися на духовному змісті творчості пражан, поставили на одне з чільних місць в українському літературному процесі.

  1. У чому виявився феномен поетів празької школи? Чому їх називають державотворцями?

  2. Прокоментуйте слова, що стали епіграфом нашого уроку. Чи можна стверджувати, що Є.Маланюк та інші представники празької поетичної школи, лише фізично, але не духовно, покинули свою рідну землю?

VIІ. Домашнє завдання.

Створити власний конспект з прочитаного і почутого на тему: «Феномен празької поетичної школи». Зробити усний аналіз поезії пражан на вибір.


Додаток

Празька школа

«Празька школа» поетів в українській літературі — феномен, який не має аналогів у світовій літературі XX століття, оскільки безпосередньо пов'язаний з процесами національного становлення і тими катастрофами, що випали на долю української політичної нації.

Будь-яку розмову про феномен творчості «пражан» годі починати без ґрунтовного аналізу тієї суспільно-політичної ситуації, в якій опинилася міжвоєнна Європа. Насамперед, це зумовлюється тим, що ідейно-естетична платформа поетів «Празької школи», певною мірою, була дотичною до ідеологічного характеру мислення, а їхня творча практика досить активно вбирала провідні політичні, культурологічні, філософські ідеї, які породжував європейський інтелект.

Перша світова війна — як прояв небувалої досі «системної» цивілізаційної кризи — в художньому та інтелектуальному мисленні викликала своєрідну агонію, пов'язану із загибеллю Старого світу, загибеллю «фаустівської» цивілізації (Шпенглер), яку переживали філософи, художники, письменники. Рільке, Мандельштам, Тракль, Бенн, Мунк, Шестов — яскраві приклади цьому. Виникає особливий тип історіософського світогляду — катастрофізм. Оте спустошення, яким виявилася дійсність — дійсність початку XX століття, котра була вражена масовими психозами, логоцентристськими, раціоналістськими «експериментами» у всіх сферах життя людини і котру Томас Стернз Еліот правдиво виразить метафорою «безплідної землі»,— для «Празької школи» було сфокусоване на національній трагедії українства, через призму чого сприймалися європейські «сутінки».

Назва «Празька школа», яка об'єднала самобутніх і близьких за світоглядом поетів, а саме — Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Олега Ольжича, Наталю Лівицьку-Холодну, Юрія Липу, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Галю Мазуренко, Олену Телігу, Андрія Гарасевича та інших, уперше була вжита професором Володимиром Державиним у роботі «Три роки літературного життя на еміграції (1945—-1947)», отже, зваживши на час і дату її написання, несла, певною мірою, репрезентативний та осмислений характер. Ця назва відображала незаперечне літературно-мистецьке явище і конституювала його ідейно-естетичну самобутність.

Попри те, що навколо поняття «Празька школа» точилися різні суперечки,— закидали, що як літературний гурт чи осередок «Празька школа» не існувала, оскільки не виробила жодних маніфестів, програм та інших документів, які підтверджували б її соціо-літературне функціонування,— тим не менше, не викликає жодного сумніву, що «пражани» були своєрідним «творчим клубом», в якому циркулювалася низка художніх, філософських, політичних, ідеологічних тощо ідей, котрі поділялися співрозмовниками. Тому маємо справу з «нестандартним» колективним явищем в історії української літератури, яке, попри окресленість однією назвою та певною співзвучністю тих чи інших ідей, образів, мотивів у творчості поетів, передбачає розмову про доволі насичені, різнобарвні, глибоко самобутні і самостійні художні практики «пражан», об'єднані лише певними загальними рисами.

Ще одним суттєвим аргументом на користь назви «Празька школа» є географічний чинник. Не слід забувати, що становлення поетів як індивідуальних творчих особистостей відбулося в Празі 20-х років, де більшість із них навчалися, відвідували лекції чи викладали у місцевих вузах та інших навчальних установах: Карловий університет (О. Стефанович, О. Лятуринська, О. Ольжич, Н. Лівицька-Холодна, А. Гарасевич), Український Вільний Університет (О. Стефанович, О. Ольжич, А. Гарасевич), Українська господарська академія (Є. Маланюк, Л. Мосендз), Український високий педагогічний інститут ім. Михайла Драгоманова (Ю. Дараган, О. Теліга, Г. Мазуренко), Українські студії практичного мистецтва (О. Лятуринська, Г. Мазуренко). Міжвоєнна Прага, по суті, перетворилася на один із найбільших мегаполісів українського наукового, літературного та політичного життя на еміграції.

Ще перші інтерпретатори творчості поетів «Празької школи» відзначали посилену увагу до історичного, як не лише до минулих епох, але й континуальної, цілісної картини національного буття.

Історія в поезії пражан набуває обрисів глибокого переосмислення і, власне, перестає бути історією як об'єктивною реальністю, минулим із чіткими просторово-часовими обрисами. Будь-яке ж осмислення історії як універсальної схеми поступу чи становлення тих чи інших соціокультурних, етно-національних тощо феноменів передбачає, в першу чергу, визначення її суб'єкта. Історіософська чи метаісторична поетика творчості пражан уреальнює ті ціннісно-смислові засади, які пов'язані з героїзмом, патріотизмом та національною традицією. Оскільки нація, за пражанами, проголошується основною «персоною» історії, зрозуміло, що остання прочитується чи художньо реконструюється ними в площині національного буття як єдиного реального простору існування.

З'ясування інтелектуальних ідеалів та переконань пражан важливе хоча б із тієї причини, що достатньо повнокровно відображує ту творчу, ідейну чи навіть ідеологічну атмосферу, в якій працювали поети. Національне буття пражани уявляли як тяжкість, на котру впродовж історії впливали різноманітні чинники: візантійський вплив на становлення культури, варязький вплив на зародження адміністративної та військової традиції, Дике поле (степ) — кочівники, які хвилеподібно вривалися на терени України, після занепаду київської княжої держави та королівства Данила Галицького — небезпека іноземної інтервенції з боку поляків, угорців, а після Переяславської угоди 1654 року — початок московського володарювання.

Якщо врахувати й те, що поети-пражани за життя стали свідками краху державних інститутів (Центральна Рада, Гетьманат, Директорія) і поневолення України радянським режимом, стає цілком зрозуміло, чому в поетиці їхньої творчості загострюється почуття трагічного, котре набуває подекуди гіперболізованих форм і перетворюється в надзвичайно напружену метаісторичну «матрицю». Трагічне є наслідком конфлікту реального та ідеального і виникає на фоні конкретного історичного фактора. В основі трагічного — суперечність, яка породжує страждання або ж відчуття катастрофи. Крім того, трагічне пов'язане з активними діями людини, крах намірів якої увиразнює й загострює колізію трагічного, особливо тоді, коли звершуються «великі справи». Відтак трагічне цілком сонорне з піднесеним, бодай утому, що воно невід'ємне з ідеєю величі та достоїнства людини. Що ж було піднесеним для «Празької школи»?

Насамперед — боротьба за власну «землю обітовану» — за державу, бо лише ця ідея мала для них сенс і вирішальне значення. Недарма ж Євген Маланюк в одній із поезій зізнається: «Я волю полюбив державну». Тому трагічне для пражан є ознакою загальноісторичного, універсального розвою, оскільки поразки зазнала споконвічна боротьба, й епохальною колізією трагічного є втрата державності, а відтак — втрата сенсу буття.

Але не тільки песимізм, як може здатися на перший погляд, був притаманний історіософській поетиці «Празької школи». Ніби бінарною опозицією, антитезою до трагічного у багатьох поетів-пражан виступає ідея возвеличення всього героїчного, мілітарного (військового), переможного, що знала українська історія. Героїчне, по суті, постає «ідеальним часом» у поетичних візіях Є. Маланюка, Ю. Клена, О. Ольжича, а в творчості О. Лятуринської набуває частково романтичних ноток. Цим і мотивується помітна ідеалістична романтизація історичних персоналій, зафіксована чи присвятами, чи згадками імен у поезії пражан (Олександр Македонський, Ганнібал, Святослав Завойовник, Данило Галицький, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Карл XII, Симон Петлюра, Беніто Муссоліні та інші). Бо тільки експансивно-пасіонарний ідеал вождя, лідера— для поетів— здатний надихнути мільйони на подвиги в ім'я становлення національної спільноти. Скажімо, глибоко символічною для «Празької школи» є постать гетьмана Івана Мазепи. Мазепа став не просто символом хоробрості й мудрості, а перш за все фундатором національної ідеї, тим необхідним «кодом», котрий поєднав два великих «материки» української історії: «давньоукраїнський» (Русь, Галицько-Волинська держава, козаччина) і «модерний» (символи якого — Шевченко, Франко, УНР, процеси становлення політичної нації у XX столітті). Код «Мазепа», за пражанами, ніби здійснив, якщо казати сучасною мовою, своєрідну «дефрагментацію» національної історії — подолав «розрив» між державними епохами. Джерело сепаратизму, самосвідомості та етнічної пам'яті про золотий час (давні українські держави) бачив Дмитро Донцов у житті і діяльності Мазепи. Євген Маланюк називав великого гетьмана «людиною епілогу Козацької Доби».


ЄВГЕН МАЛАНЮК

Євген Филимонович Маланюк народився 20 січня 1897р. в Ново-Архангельську на Херсонщині в родині українських інтелігентів. Спочатку він навчався в реальній школі в Єлисаветграді, а потім — у Петербурзькому політехнічному інституті. У1914 р. юнак подав документи до Київської військової школи, яку закінчив, отримавши звання офіцера, і став начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-Західному фронті.

1917 р. він перейшов у розпорядження полковника Мішковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в Україні став керівником оперативного відділу Генерального штабу (побачене в цей час потім відбивалось і на творчості Є. Маланюка).

У 1920р. разом з Армією УНР (Української Народної Республіки) Є. Маланюк емігрував, спочатку жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин. У 1922 р. він разом з Ю. Дараганом заснував журнал «Веселка». Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехо-Словаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі. У 1925р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», у 1926р. у Гамбурзі вийшла книжка «Гербарій». 1929р. — Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк».

Протягом" 1930—1939 pp. у Парижі та Львові виходили збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна»г «Перстень Полікрата».

У 1945р. Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, увійшов до складу МУРу (Мистецький український рух), 1949 р. — переїхав до США.

У 1951 —1966 pp. вийшли його твори: збірки «Влада» (Філадельфія, 1951); «Поезії в одному томі» (Нью-Йорк, 1954); «Остання весна» (Нью-Йорк, 1959); «Серпень» (Нью-Йорк, 1964); поема «П'ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953), два томи

есеїстики: «Книги спостережень» (Торонто, 1962. Т. 1; Торонто, 1966. Т. 2).

У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників «Слово».

16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті Нью-Йорка.

Найголовнішою ідеєю, ідо проймала і поезію, і есеїстику Є. Маланюка, була щея української державності. Усією своєю творчістю поет прагнув дати відповідь на запитання: що являє собою українська культура, яке місце вона посідає серед інших культур, що є причинами тогочасного занепаду країни, як відродити українську державність. У розв'язанні цих проблем важливу роль Є. Маланюк відводив ролі поета, бо вважав, що поет — це своєрідна ланка між Богом і землею, людьми:

Як в нації вождів нема, Тоді вожді її поети.

(Посланіє)

У збірці «Стилет і стилос» він спробував розв'язати давню, якщо не сказати одвічну, проблематику світової літератури: що має бути найголовнішим у художній творчості — краса чи служіння інтересам суспільства. У вірші «Стилет чи стилос?» Є. Маланюк вдається до символічного осмислення проблеми: стилос — так називалась паличка для писання на вощаній дощечці, а стилет — це невеликий кинджал з тонким тригранним клинком. Автор усвідомлює неможливість однобокого розв'язання цієї проблеми:

Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко
Вагаються трагічні терези.
Не кинувши у глиб надійний якор,
Пливу й пливу повз береги краси… -

хоча й схиляється на користь стилосу. Але він усвідомлює, що реалії українського життя такі, що митець мусить виховувати свою націю, мусить боротись за свою державу, проте не забувати, що насамперед він все-таки митець і не може не помічати краси.

Є. Маланюк з болем усвідомлював, що Україні бракує українців, натомість багато «малоросів» і «хахлів»— ось найважливіший історичний урок. І саме поезія, як це засвідчила поява Тараса Шевченка, здатна була не лише збудити націю, а й підготувати її до грядущих випробувань. Поетична творчість Є. Маланюка творила в слові все те, що було відсутнім у реальності, яка його оточувала. Часто поет вдавався до історії, прагнучи осмислити минуле, сучасне й зазирнути в майбутнє. Наприклад, у вірші «Знаю — медом сонця, ой Ладо» він змальовує Україну в образі Еллади — однієї з найміцніших країн минулого, колиски європейської цивілізації, захоплюючись і милуючись її красою та величчю, а в циклі «Псальми степу» поет звинувачує Україну в надмірній покірності та безвільності:

Тебе б конем татарським гнати,

І — тільки просвистить аркан —

Покірливо підеш сама Ти

З лукавим усміхом у бран.

Не забуває автор дорікнути й собі за відсутність справжньої синівської любові до матері-землі. Він усвідомлює, що не може називатись по-справжньому люблячим сином — скоріше варваром, дикуном:

Тепер, коли кругом руїни й вітер,

Я припадаю знов до Твоїх ніг,—

Прости, прости,— молю, невтішний митар.

Прости, що я — останній печеніг.

Прости, що я не син, не син Тобі ще,

Бо й Ти — не мати, бранко степова!

З Твоїх степів летять птахи зловіщі,

А я творю зневажливі слова.

Отже, образ «Степової Еллади» — України пронизаний жіночим началом, персоніфікується в ряді жіночих образів-символів, протилежних один одному: Земна Мадонна й Антимарія, кохана й розпусниця, свята й відьма. Почуття любові змінюється почуттям ненависті, слова слави — словами прокляття. Поет вірить, що вогонь війни може очистити, збудити Україну, а якщо ні, то прирече її на загибель разом з ворогами:

Усім огнем твоєї тьми.

Всім пеклом зради й самозгуби

Ти переможця обійми,

Вцілуй свою отруту в губи!

(Антимарія)

Проте справжня війна виявилась значно жахливішою за поетичні уявлення. Все частіше поет почав порівнювати свого ліричного героя з образом Одіссея, який повертається на батьківщину, для якого важливіша вже не сама війна, а дорога повернення. Це не свідчить про злам у шкалі етичних цінностей поета, скоріше —- це зміщення акцентів у мотивах, що постійно були присутні в його творах, бо друга книга поета «Гербарій» містила вже переважно інтимну, особистісну лірику. Цю зміну не слід пояснювати відмовою Є. Маланюка від державницької ідеї — лише як переоцінку засобів її осягнення, перевтілення суворого пророка та «імператора строф» в особу — теж царського роду, але до часу невпізнанну і загублену серед чужинного люду — Одіссея, котрий затято відшукує дорогу до свого дому й родини. Прокляття, що вряди-годи проривається з його вуст, стосується вже не степової Еллади, а літератури, яка не виправдала його сподівань:

Будь проклята, літературо.

Що виссала із серця кров!

Це — через тебе — не буйтуром,

Не блискавицею — мертвим муром

Закам'янів і спить Дніпро.

Будь проклята, співуча мово

Сльозавих і слизьких пісень,

Бо кожен чин пожерло слово,

Бо зміст заїла передмова І

в ніч лягає кожен день.

(Будь проклята, літературо...)

Відчувається, яким болем розчарування, туги, втрачених надій та ілюзій сповнені ці рядки.

Усе своє життя в еміграції Маланюк пильно стежив за подіями на окупованій батьківщині, зокрема за процесом своєрідного літературного відродження 1920-х pp. і його розгрому в 1930-х pp. та наступними подіями: репресіями, «схвальними одами» Сталіну тощо. Будучии провідним поетом у плеяді «вісниківців», об'єднаних навколо «Вісника» Д. Донцова (провідного ідеолога українського націоналізму за кордоном), Маланюк мав великий вплив як в еміграції й Західних Українських Землях, так і в УРСР, викликаючи постійні напади комуністичної преси, яка називала його «українським фашистом». Лірика Є. Маланюка мала спільні риси з лірикою української еміграції, насамперед «празької школи»: історичні мотиви, змалювання внутрішньо сильної, вольової особистості, заперечення сентиментальних, надміру чуттєвих, розслаблюючих мотивів. Ліричний герой у поезіях Маланюка — це безкомпромісний максималіст суворого вигляду, не здатний на будь-які поступки по відношенню до своїх супротивників і самого себе. Хоча в творчому доробку поета є й інтимна лірика, що вражає лицарським ставленням до світу та до жінки.

Стиль поезії Маланюка формувався під тиском панівних у його поколінні емоцій гніву й болю за століття бездержавності та пригноблення української нації, за поразку відновленої в революцію держави УНР і за подальшу трагедію окупації України Москвою. Цей гнів повертався не тільки проти зовнішніх ворогів, а й проти внутрішніх слабкостей, які поет бачив у комплексі «малоросійства», анархізму, браку національної дисципліни й організації, в перевазі чуттєвості над інтелектом тощо. Звідсіля в його поезії жадання нового типу сильної людини, поглиблення традицій до старокиївських основ (що зумовило особливе зацікавлення поета творчістю і роллю в українській історії П. Куліша).

Євген Маланюк — одна з найяскравіших постатей вітчизняної літератури XX ст., її безумовний класик. Усією своєю творчістю він прагнув сприяти відродженню української держави для сильної та самобутньої української нації.

Збірки «Стилет і стилос», «Гербарій», «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата», «Влада», «Поезії в одному томі», «Остання весна», «Серпень», поема «П'ята симфонія». Два томи есеїстики «Книги спостережень».

  1   2   3   4

Додати документ в свій блог або на сайт


Схожі:

Тема: Празька поетична школа iconЕміграційна література (огляд). «Празька поетична школа» української поезії та її представники. Є. Маланюк)
Ми познайомилися з творчістю письменників «Розстріляного відродження». Чому називають цей період «Розстріляним відродженням»?

Тема: Празька поетична школа iconТема: Київська поетична школа
Спецкурс «Нововведені імена у сучасних програмах з української літератури» (4 год.)

Тема: Празька поетична школа iconДокументи
1. /празька школа.doc

Тема: Празька поетична школа iconТема Поетична творчість Т. Г. Шевченка 1843 – 1847 р р. Особливості
Чим закінчилася перша спроба Тараса навчитись малярству? (Його забрали у дворові козачки)

Тема: Празька поетична школа iconКонспект уроку з української літератури у 10 класі підготувала учитель вищої категорії сзош№3 м. Дзержинська Дем’яненко Світлана Андріївна
...

Тема: Празька поетична школа iconТема. “Душею вільний, сонячний лицем ”. Маркіян Шашкевич — письменник, священик, громадський діяч. Літературний портрет Мета
Лишилася тільки вічна загадка часу, як свідчення важкої долі української літератури і тернистої путі її світочів, як нерозкрита тайна,...

Тема: Празька поетична школа iconСпеціальний загальноосвітній навчальний заклад
За час існування школа змінювала свою назву: школа №3, восьмирічна школа №4, неповна середня школа №4, загальноосвітня школа ні ступенів...

Тема: Празька поетична школа iconСценарій розроблено: Атабекова О. П., Федотова Т. В
Двомовна музично-поетична композиція, присвячена 65 річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників

Тема: Празька поетична школа iconПрограмовий зміст
Тематичний захід до дня народження Лесі Українки «Поетична творчість доньки України» за участю дітей старшої, середньої груп та школярів...

Тема: Празька поетична школа iconТема: Ґудзики, їх різновиди та призначення. Технологія пришивання ґудзиків. Оздоблення аплікації та речей вжитку ґудзиками. Практична робота. Міні проекти «Сучасний дизайн речей повсякденного вжитку» Мета
Валінкевич Лідія Василівна, Новоград-Волинська спеціалізована школа з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів «Школа сприяння...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©lit.govuadocs.com.ua 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи