Квнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації) icon

Квнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації)




НазваКвнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації)
Сторінка1/3
Дата конвертації12.01.2013
Розмір0.53 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
джерело
  1   2   3


КВНЗ «ХЕРСОНСЬКА АКАДЕМІЯ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ»

Кафедра менеджменту освіти


Самоосвіта педагога як умова підвищення

його професійної компетентності

(методичні рекомендації)


Херсон 2012


Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності: методичні рекомендації. – Херсон: РІПО, 2012. – 48 с.


Укладачі: Жорова І.Я., Кузьмич Т.О., Назаренко Л.М.


Відповідальний за випуск: Назаренко Л.М., кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри менеджменту освіти Херсонської академії неперервної освіти


Рецензент:

Петров В.Ф., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри менеджменту освіти Херсонської академії неперервної освіти


Методичні рекомендації містять теоретичний і методичний матеріал щодо управління самоосвітньою діяльністю педагога. Розкрито сутність таких понять, як самоосвіта, особливості її структури, напрями, форми і методи організації, критерії оцінювання ефективності. Визначено проблеми управління самоосвітньою роботою вчителів, подано шляхи їх розв’язання.

У методичних рекомендаціях, зокрема у Розділі 1 та додатках, використано досвід роботи таких учителів, як: напрями та етапи самоосвіти (Н.М. Лопушинська, Л.В. Ніколюк), значення, організація та керівництво процесом самоосвіти (І.Я. Джура, О.Г. Єлікова, Н.Є. Мальчикова, Т.О. Поднізельська), а також педагогічних колективів Цюрупинської гімназії, Цюрупинської спеціалізованої школи № 2 з поглибленим вивченням іноземних мов, шкіл Великоолександрівського та Скадовського районів Херсонської області.


ЗМІСТ







ВСТУП…………………………………………………

4

^ РОЗДІЛ І Теоретико-методологічні засади організації самоосвіти вчителів …………………….


5

    1. Завдання системи самоосвіти та особливості її організації ...................................................


5

1.2. Напрями, форми і методи самоосвітньої діяльності педагога…………………………………………………...


10

1.3. Вплив самоосвіти на процес саморозвитку особистості вчителя..........................................................


15

РОЗДІЛ ІІ Управління самоосвітньою діяльністю вчителя в сучасних умовах ……………………………


19

2.1. Структура процесу управління самоосвітою педагогів……………………………………………………


19

2.2. Моніторинг якості самоосвіти вчителів……..……..

26

2.3. Засоби стимулювання та заохочення педагогів до самоосвіти………………………………………………….



34

ВИСНОВКИ ………………………………………..……

38

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………….

40

ДОДАТКИ ……………………..…………………………

42



ВСТУП

Реформування системи національної освіти вимагає всебічної уваги до кожної з її складових частин. Певною мірою це стосується підвищення педагогічної майстерності вчителів шляхом організації самоосвіти педагогів, яка являє собою органічну складову безперервної педагогічної освіти. Її специфіка полягає в тому, що в процесі самоосвіти суб’єкт і об’єкт освіти виступають в одній особі. Самоосвіта педагогів є безперервним, особливим чином організований процес розвитку та збагачення сукупної культури педагога на основі сформованих в нього освітніх потреб. Цей факт зумовлює особливе місце самоосвіти в системі післядипломної освіти педагогів.

По-перше, самоосвіта є основою безперервності освіти, вона об’єднує вищу освіту й післядипломну, підвищення кваліфікації в курсовий та міжкурсовий періоди. По-друге, саме з самоосвіти починається післядипломна освіта педагогів. По-третє, самоосвіта настільки тісно пов’язана з усіма без винятку підсистемами післядипломної освіти педагогів (підвищення кваліфікації, отримання нової або спорідненої педагогічної спеціальності, аспірантурою), що входить до їх складу і зумовлює ефективність функціонування кожної. Нарешті, самоосвіта має і власну цінність як структурний елемент системи післядипломної освіти педагогів і може за певних обставин замінити будь-який з них.

У наукових працях цей термін характеризується як постійна діяльність учителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки, постійне вдосконалення своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізацію. Звідси випливає завдання для керівників навчальних закладів, методистів районних методичних кабінетів – забезпечити умови становлення та розвитку шкільної системи самоосвіти, спрямованої на розвиток особистісно і соціально значущих рис особистості вчителя, його професійних компетенцій.


РОЗДІЛ І


Теоретико-методологічні засади організації самоосвіти вчителів


    1. ^ Завдання системи самоосвіти та особливості її організації

Учитель готується до хорошого уроку все життя.

Така духовна і філософська основа професії й

технології нашого труда; щоб дати учням іскру

знань, учителю потрібно увібрати ціле море світла.

В. Сухомлинський

  Учитель - основна дійова особа у реформуванні сучасної освіти. Змінюються орієнтири освіти – змінюється й сам вчитель, змінюється мета й завдання його освітянської діяльності. Сучасний педагог має бути готовим до змін, а тому доволі актуальною є проблема неперервної освіти, спрямованої на професійне становлення, вдосконалення педагогічної майстерності й підвищення кваліфікації..

Сучасні вимоги до педагога на перше місце ставлять систематичну самостійну роботу з розвитку професійної компетентності, поглиблення його теоретичних знань та практичних умінь. Отже, проблема самоосвіти стає все більш актуальною. Завданням методичних служб на даному етапі є максимальне використання творчого потенціалу педагогів, яких, за твердженням В. Пікельної, сьогодні треба повернути від виконавчої дисципліни до дисципліни самостійного творчого мислення. Відмітною ознакою самоосвіти педагога є те, що результатом його роботи виступає розвиток учнів, як наслідок особистісного самовдосконалення й професіонального.  Тому вчитель має постійно оновлюватися, розвиватися індивідуально.

Як відомо, ставлення педагогів до методичної роботи взагалі, й до самоосвіти зокрема, неоднозначне, а тому головним завданням методичної служби є створення стійкої мотивації професійного самовдосконалення. Адже, як вважає К.Д. Ушинський, "учитель живе до тих пір, поки він учиться, коли він перестає учитися, у ньому вмирає вчитель”.

         За словами В.О. Сухомлинського немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як  учителі. Оскільки творчість – це діяльність, результатом якої є щось якісно нове, неповторне, оригінальне і навіть суспільно-унікальне, то кожного керівника закладу чи методиста турбує питання: як сформувати здібність до самостійної творчої роботи, і як підтримувати світоч творчості, щоб він якомога довше не згасав, і давав плоди.

          Отже, для того, щоб навчати, вчителю самому необхідно постійно навчатись. Прагнення до знань, психологічна готовність педагога до об'єктивної потреби навчатись протягом своєї педагогічної кар'єри є безперечним гарантом його професійного становлення. Самоосвіта визнається одним із найефективніших шляхів розвитку професійної компетентності, який зумовлює наступність, послідовність післядипломної освіти педагога.

  Загальновідома істина: добитися успіху може лише той вчитель, який постійно знаходиться на сучасному рівні знань, вільно адаптується до нових тенденцій життя.  Поняття «самоосвіти» трактується вченими, як: постійне поповнення професіональної та загально-культурної інформації та систематичне оновлення індивідуального й соціального досвіду. Самоосвіта є об’єктивною потребою, яка мотивується такими чинниками:

- щоденна робота з інформацією;

- творча атмосфера;

- конкуренція;

- зміни в суспільстві;

- громадська, суспільна думка.

Процес самоосвіти містить такі мотивуючі аспекти: вона є продовженням логічного ланцюга професійної освіти (школа, ВНЗ, післядипломна освіта), а також наслідком «незадоволення» професійною освітою. Тому актуальність самоосвіти педагога зумовлена  психологічними аспектами та специфікою вчительської праці: по-перше, самоосвіта повідомляє істину, яка інтерпретується відповідно до власних, часто застарілих поглядів; по-друге, педагоги обмежені у часі для отримання інформації в порівнянні з учнями. Систему самоосвіти вчителя можна розглядати як сукупність складових:

  • Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;

  • Самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

  • Самовизначення – вміння вибрати своє місце в житті, суспільстві, вміння усвідомлювати свої інтереси;

  • Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватності своїм можливостям, форми самоосвіти, планувати, організувати робоче місце та діяльність;

  • Самореалізація – реалізація особистістю своїх можливостей;

  • Самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки васної роботи;

  • Саморозвиток – результат самоосвіти.

  Окрім того, програма самоосвіти включає в себе вдосконалення суспільно-політичних знань, ознайомлення з найбільш визначними досягненнями науки, збагачення літературних й естетичних уявлень, знайомство з новими тенденціями й явищами культурного життя. Особливо важливе місце займає поповнення знань з предмету, що викладається, і знайомство з новітніми даними відповідної науки, розвиток педагогічних, психологічних і методичних знань і умінь, що можливо лише при ознайомленні з відповідною новітньою літературою й регулярному читанню періодичних видань.

Самоосвіта педагога є одним з найважливіших шляхів упровадження педагогічної науки в шкільну практику Вся її система розглядається як постійне та нерозривне співвідношення між педагогічною теорією та шкільною практикою, тому її основною метою є теоретична та методична підготовка до впровадження в навчально-виховний процес освітніх інновацій та мотивація акмеологічного розвитку особистості вчителя.

Зрозуміло, що методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов’язані з рівнем сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь:

  • вивчати необхідну літературу та передовий педагогічний досвід;

  • виокремлювати з літератури, що вивчається, та передового педагогічного досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають теоретичний та методичний рівень;

  • вибирати з прочитаного та побаченого думки та методичні знахідки для апробації у власній педагогічній діяльності;

  • систематизувати та розробити науково-методичне узагальнення;

  • впроваджувати досягнення психолого-педагогічної науки та шкільної практики у власний досвід роботи з учнями.

Основними завданнями самоосвітньої діяльності педагога є:

  • вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності вчителя;

  • оволодіння новими формами, прийомами навчання й виховання;

  • вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогіки та психології , нових педагогічних технологій;

  • розвиток особистісних здібностей, професійних компетентностей.

Основним змістом самоосвіти є оновлення і вдосконалення знань, що є у спеціаліста, його умінь і навиків з метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності. У сучасному суспільстві постійна самоосвіта, з одного боку, все більше стає умовою успіху в професійній діяльності, а з іншої – і це особливо важливо – воно захищає від інтелектуального зубожіння особистості.

З психологічної точки зору вчителеві необхідно постійно займатися самоосвітою, оскільки специфіка вчительської праці така, що педагоги:
1) знаходяться в становищі людей, завдання яких повідомляти істину, яку вони нерідко інтерпретують відповідно до своїх поглядів, що склалися за десять і більше років до моменту її повідомлення;

2) мають обмежені в порівнянні з учнями часові можливості для отримання інформації;
3) мають порівняно обмежений круг спілкування зі своїми однолітками і нерідко обмежене професійними інтересами середовище спілкування.

У результаті нерідко картина світу, що є у вчителя, може не відповідати реаліям, що змінилися, а отже, і істотно розходитися з картиною світу, що сприймається його учнями. Усвідомлення цієї необхідності вчителем передбачає наявність у нього адекватної самооцінки. Сама об'єктна позиція вчителя передбачає можливість виникнення переконаності в своєму всезнанні, бо, коли постійно знаходишся у позиції навчаючого і повчаючого, треба, володіти чималою мужністю, щоб сказати самому собі: «Цьому мені треба вчитися». У той же час подібне розуміння для вчителя є обов'язковим. Йому необхідно зрозуміти, що самоосвіта – шлях розвитку власної непересічності (учні не люблять нецікавих людей). Мова йде про те, щоб розвинути в собі нестандартність, оригінальність, уміння дивувати і вражати учнів, а якщо треба – і покоряти. Інша справа, що тут особливо важливе відчуття міри. Прагнення здивувати, уразити завжди і скрізь, чого б це не було варто, загрожує вчителеві педагогічними прорахунками.

Як показує досвід роботи педагогічних колективів загальноосвітніх шкіл області, методична робота, яка спонукає кожного вчителя до підвищення свого фахового рівня, сприяє взаємному збагаченню членів педагогічного колективу педагогічними знахідками, дає змогу молодим учителям вчитися педагогічної майстерності у старших і досвідченіших колег, забезпечує підтримання в педагогічному колективі духу творчості, прагнення до пошуку.

У її процесі здійснюються підвищення наукового рівня вчителя, його підготовка до засвоєння змісту нових програм і технологій їх реалізації, постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання, вивчення і впровадження у шкільну практику передового педагогічного досвіду, творче виконання перевірених рекомендацій, збагачення новими, прогресивними й досконалими методами і засобами навчання, вдосконалення навичок самоосвітньої роботи вчителя, надання йому кваліфікованої допомоги з теорії та практичної діяльності.


    1. ^ Напрями, форми і методи самоосвітньої діяльності педагога

  При доборі змісту та форм роботи педагогу необхідно брати до уваги два її аспекти:

- предметом вивчення можуть стати нові наукові ідеї, найактуальніші педагогічні проблеми, які ще не пройшли перевірку масовою шкільною практикою, а результатом самоосвітньої роботи має стати вивчення педагогом теоретичної проблеми та визначення шляхів її практичного застосування у шкільній практиці;

- предметом самостійного вивчення може виступати передовий педагогічний досвід, який ще не здобув належного теоретичного узагальнення, а результатом має бути вироблення в педагогів готовності до подальшого осмислення виявлених педагогічних фактів;

- зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагогів. Результатом самоосвітньої роботи педагога має стати поліпшення якості викладання предмета, виховання та розвитку учнів за допомогою свого предмета;

- систематичність і послідовність самоосвіти, безперервний характер роботи постійне ускладнення змісту й форм самоосвіти;

- комплексний підхід до добору змісту й організації обраної теми з самоосвіти;

- індивідуальний характер самоосвіти як найгнучкішій форми отримання знань (форми та методи самоосвіти мають бути підпорядковані особливостям особистості педагога наявності в нього професійно значущих якостей, умовам його шкільної роботи, його реальним можливостям тощо);

- відкритість і об’єктивність оцінки результатів самоосвітньої роботи в педагогічному колективі школи;

- створення в школі умов, що спонукають педагога до самоосвітньої діяльності;

- завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (участь у семінарах, педагогічних читаннях, конференціях тощо);

- обов’язкове розуміння вчителем цінності неперервної освіти, адекватна самооцінка та усвідомлення необхідності в самоосвіті.

Найважливішими напрямами самоосвітньої роботи з предмету можна назвати такі, як вивчення нових програм та підручників, розуміння їх особливостей та вимог; вивчення додаткового наукового матеріалу; самостійне розв'язання задач, організація лабораторних і практичних робіт, дослідів та вправ; оволодіння технічними засобами навчання, комп'ютером.

Основними формами методичної роботи в школі, спрямованої на підвищення мотивації педагогів до самоосвіти є наступні.

Індивідуальна форма

Ця форма методичної роботи вчителів є складовою їх самоосвіти. Зміст індивідуальної самоосвіти педагога охоплює систематичне вивчення політичної, психолого-педагогічної, наукової літератури, безпосередню участь у роботі шкільних, міжшкільних та районних методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань; розробку окремих проблем, пов'язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи; підготовку доповідей, виступів, огляд і реферування педагогічних та методичних журналів, збірників та ін.


^ Колективні форми

Відкриті уроки - одна з колективних форм методичної роботи, їх мета - підвищення майстерності всіх учителів. Основні завдання відкритих уроків: упровадження в практику вчителів передового педагогічного досвіду і результатів досліджень педагогічної науки, спрямованих на розв'язання завдань, що стоять перед школою. Під час аналізу й обговорення відкритих уроків забезпечується цілеспрямованість обговорення, науковість аналізу, принциповість, поєднану з доброзичливістю у критичних зауваженнях, поєднання аналізу уроку з практичними рекомендаціями, підсумки уроку підводяться кваліфікованими спеціалістами.

Також у школах практикується взаємовідвідування вчителями уроків, що має істотне значення у підвищенні педагогічної майстерності вчителів. Якщо молодий і недосвідчений учитель відвідає урок, що його проводить старший колега, то він може збагатити свій методичний багаж. Якщо ж досвідчений педагог відвідає урок менш досвідченого колеги, то зможе порадити йому, як удосконалити той чи той момент уроку. Можливо, й досвідчений педагог знайде щось корисне для себе у молодшого колеги.

Центром методичної роботи в школі, зазвичай, є предметні методичні об'єднання вчителів та об'єднання класних керівників, які вивчають і втілюють досягнень теорії та передового досвіду в практику навчання конкретних навчальних дисциплін. На засіданнях методичних об'єднань заслуховуються й обговорюються доповіді з найактуальніших питань навчання і виховання, нова фахова література, організовуються вгаємо відвідування уроків, проведення і обговорення відкритих уроків, виготовлення наочності, застосування технічних засобів навчання. Організація консультацій для молодих учителів, заслуховуються звіти учителів про виконання індивідуальних планів самоосвіти.

У системі шкільних предметних методичних об'єднань створюються творчі (проблемні) групи у складі 4-5 добре теоретично підготовлених учителів, які працюють над вирішенням актуальних проблем навчально-виховного процесу (наприклад, використання комп'ютера у навчальному процесі, формування світогляду учнів у процесі вивчення навчальної дисципліни, диференційоване навчання та ін.). Тривалість роботи творчої групи залежить від складності проблеми, над якою вона працює (один-два роки). Завершальним етапом роботи групи є підготовка методичних рекомендацій щодо ефективного вирішення досліджуваної проблеми.

В організації самоосвітньої діяльності учителя важливе місце відводиться методичному кабінету, ресурс якого сприяє ознайомленню педагогів з досягненнями педагогічної науки і передового педагогічного досвіду. У методичному кабінеті школи доцільно розмістити кращі зразки тематичних та поурочних планів, методичні розробки класних годин, розробки складних тем навчальних програм, зразки художньої й технічної творчості учнів, саморобні прилади, матеріали з узагальнення досвіду навчально-виховної роботи кращих педагогів та ін.

Одним із продуктивних форм самоосвітньої діяльності є семінари-практикуми, цінність яких розглядається в тому, що вчителі самостійно опрацьовують педагогічну літературу з обговорюваної проблеми, аналізують власний досвід. Опрацьовані матеріали учасники семінару-практикуму оформляють у вигляді рефератів або доповідей.

Педагогічні читання, як ще одна з форм колективної роботи педагогів, сприяють підвищенню педагогічної майстерності вчителів та мають на меті узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду і проводяться з актуальної педагогічної тематики.

На вивчення та поширення передового педагогічного досвіду спрямована робота школи передового досвіду, яка за змістом своєї роботи безпосередньо демонструє зразки навчально-виховної роботи відвідувачам, організовує розповіді кращих учителів про систему своєї роботи, забезпечує відвідування та обговорення уроків або виховних заходів зі слухачами, оформляються спеціальні буклети з описом передового досвіду. Діяльність школи передового досвіду зосереджена також на вивченні сучасних досягнень науки, техніки, мистецтва, культури, педагогіки і психології навчання, а також проблем наукової організації педагогічної праці та втілення їх у практику роботи учителів. В учасників цього методичного осередку, як правило, виявляється підвищений інтерес передусім до вивчення й запровадження передового педагогічного досвіду, практичного оволодіння вчителями новими методами навчання і виховання, озброєння вчителів методами педагогічного дослідження, аналізу та оцінки чужого і власного досвіду.

У системі самоосвіти широко використовують практичні й теоретичні форми роботи з учителями. На теоретичних заняттях спільно вивчаються програми, підручники, методичні посібники, психолого-педагогічні вимоги до уроків, дидактичні принципи і шляхи їх реалізації.

У рамках практичної роботи перед атестацією педагогічних працівників проходять творчі звіти вчителів. Звітуючи на педагогічній раді, вчитель ділиться своїми знахідками, методичними доробками, знайомить інших учителів з технологією власного досвіду. Ефективно використовуються і такі масові форми методичної роботи як: тижні педагогічної майстерності, Дні відкритих дверей педагогів-майстрів, методичні тижні, конкурс «Учитель року».

Педагогічна самоосвіта здійснюється різними засобами: систематичне вивчення новинок художньої, спеціальної і педагогічної літератури, при цьому робляться нотатки, складаються конспекти або тези. Багато вчителів мають спеціальні картотеки, які допомагають використовувати необхідний матеріал. Самоосвіта дає ефективні результати у тому випадку, коли вона здійснюється цілеспрямовано, рівномірно й систематично. Корисно скласти індивідуальний план самоосвіти. Як показує досвід, учитель в змозі виділити на підвищення кваліфікації 7-9 год. на тиждень (виключаючи безпосередню підготовку до уроків). В ці години входить і відвідування методичних об'єднань, лекторіїв, музеїв, екскурсій, диспути, практикуми, проблемні семінари та інші види колективної й індивідуальної роботи, спрямованої на вивчення наукової літератури і передового досвіду кращих учителів.

Отже, сучасний педагог має бути готовим до змін, що відбуваються в системі освіти, здатним сміливо приймати педагогічні рішення, виявляти ініціативу, творчість. Це пов'язано, насамперед, із проблемами саморозвитку особистості та творчою самореалізацією педагога, новими концептуальними підходами до реформування загальної середньої освіти. Значну роль у цьому відіграє самоосвіта.

При здійсненні самоосвіти необхідно дотримуватися комплексного підходу на кожному етапі самоосвітньої діяльності.


    1. ^ Вплив самоосвіти на процес саморозвитку особистості вчителя

Педагогічний потенціал – це база педагогічних знань,умінь у поєднанні з розвинутою здатністю педагога активно мислити,творити,діяти,утілюючи свої наміри в життя, і досягати спланованих результатів.

Професійна діяльність учителя наповнюється дедалі глибшим творчим змістом: йому надана можливість вносити зміни не тільки до окремого уроку,а й навчальної програми загалом; використовувати як традиційні, так і нові форми роботи, розробляти й упроваджувати власні підходи до навчання й виховання учнів. Таким чином у вчителя з'являється реальна можливість виявити себе справжнім творцем навчального процесу, реалізувати свій духовний потенціал.

Нові завдання, поставлені перед сучасним навчальним закладом, вимагають перегляду змісту педагогічної освіти, який є ядром професійної компетентності вчителя.

Тому у нових умовах потрібен, передусім, інтелігентний учитель, що володіє необхідним фаховим знанням і вмінням, принципами й методами пізнання теорії й практики своєї педагогічної діяльності,усвідомлює шлях до їх набуття. Тільки за таких умов учитель буде здатний творчо мислити, самостійно орієнтуватися в найрізноманітніших проблемних ситуаціях педагогічної дійсності, критично їх оцінювати й оперативно знаходити шляхи подолання суперечностей, що виникають. Тобто сенсом і метою освіти є постійний розвиток людини та її становлення.

Особистісний саморозвиток і професійне самовиховання нерозривно пов'язані між собою. Обидва процеси складні за своєю структурою і здійсненням, проте оволодіння технологією професійного самовиховання й саморозвитку допоможе педагогу продуктивно організувати самостійну підготовку до професійної діяльності й скоротить шлях до майстерності.

Основним змістом самоосвіти є оновлення й удосконалення знань, що є в спеціаліста, його умінь і навиків із метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності. У сучасному суспільстві постійна самоосвіта все більше стає умовою успіху в професійній діяльності, а також – і це особливо – вона захищає від інтелектуального зубожіння особистості. Тому самоосвіту вчителя слід розуміти, з одного боку, як постійне поповнення професійної та загальнокультурної інформації, з іншого – як постійне оновлення індивідуального соціального досвіду в найширшому плані.

Програма самоосвіти включає вдосконалення суспільно-політичних знань, ознайомлення з найбільш визначними досягненнями різних наук, збагачення літературних і естетичних уявлень, ознайомлення з новими тенденціями та явищами культурного життя. Особливо важливе місце займає поповнення знань із української мови та літератури, ознайомлення з новітніми даними, розвиток педагогічних, психологічних і методичних знань і вмінь, що можливо лише завдяки читанню відповідної сучасної літератури й педагогічних видань.

У контексті проблеми, що розглядається, важливим є й питання мотивації інтересів, потреб, активності педагога щодо оволодіння науковими знаннями й уміннями; цілеспрямованості, свідомої й наполегливої праці над розвитком у собі тих рис, які утворюють особистість сучасного спеціаліста. Відтак самоосвіта вчителя – це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об'єктивних потреб освіти – додатково до тих, що здобуті в базових навчальних закладах. ЇЇ результати суттєво відображаються на розвитку учня, а не тільки на самовдосконаленні в особистому та професійному плані.

Найбільшу увагу в процесі самоосвітньої роботи з підвищення фахової майстерності вчителів бажано приділяти формуванню вміння аналізувати власну діяльність, стан навчально-виховного процесу та діяльність колег; концентрувати свої зусилля для досягнення поставленої мети, конкретних цілей, завдань; оптимально відбирати зміст, необхідні форми й методи діяльності; бачити, розуміти й усвідомлювати проблеми, визначати загальні цілі, уміння виокремлювати пріоритети, вибудовувати завдання і знаходити адекватні їм ресурси; прогнозувати, проектувати і планувати свою роботу; володіти методами самоконтролю й самооцінки педагогічного діагностування; співпрацювати й спілкуватися з оточенням у мажорній тональності.

Умови для саморозвитку та самореалізації мають створюватися на діагностичній основі, за результатами моніторингу педагогічної, методичної, психологічної підготовки вчителя. Так, наприклад, на початку кожного навчального року вчитель заповнює діагностичну картку, де визначає рівень ускладнень, які в нього виникають. Протягом певного періоду вчитель заповнює експертну картку діяльності педагога, у якій відтворює свою наукову, методичну, педагогічну діяльність.

Чільне місце у підвищенні фахового рівня, майстерності вчителя займає робота над індивідуальною методичною, педагогічною, психологічною темою (проблемою), яка спонукає вчителя до пошуку, досліджень, експериментів, глибокого вивчення й апробації.

Глобальною метою самоосвітньої діяльності вчителів є створення власної професійної «Я – концепції», яка відображає педагогічне кредо вчителя. Самоосвітня діяльність включає науково-дослідницьку експериментальну роботу з певної проблеми; вивчення наукової, педагогічної, психологічної та методичної літератури; участь у колективних та групових формах методичної роботи навчального закладу та районного методичного кабінету; вивчення педагогічного досвіду (безпосередньо – колег у навчальному закладі, опосередковано – через літературу); практичну апробацію власних матеріалів.

Як бачимо, самоосвіта - процес пізнання - передбачає не просте закріплення професійних знань або засвоєння вже відомої наукової інформації, а має за мету придбання нових наукових і методичних знань, оволодіння педагогом засобами застосування їх у практичній діяльності.

Важливою ознакою самоосвіти вчителя є те, що результатом його роботи виступає не лише власне самовдосконалення в особистісному й професійному плані, а й розвиток учнів.

  1   2   3

Додати документ в свій блог або на сайт


Схожі:

Квнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації) iconКомунальний вищий навчальний заклад «херсонська академія неперервної освіти»
Підготовка батьків до превентивного виховання: методичні рекомендації ⁄ За загальною редакцією Т. І. Туркот. – Херсон: квнз «Херсонська...

Квнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації) iconМетодичні рекомендації / за ред. А. Л. Мартиненко. Херсон : квнз «Херсонська академія неперервної освіти», 2011. 76 с
Діяльність соціального педагога навчального закладу щодо становлення особистості дітей : з досвіду роботи соціального педагога Посад-Покровської...

Квнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації) iconКомунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти»
Кузьміч Т. А. – завідувач науково – методичного відділу управління квнз «Херсонська академія неперервної освіти»

Квнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації) iconКомунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти»
Теоретичні засади дослідження конструкторської творчості. /За заг. Ред. І. В. Воронюк. – Херсон: квнз «Херсонська академія неперервної...

Квнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації) iconКомунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради
Кузьменко В. В. – завідувач кафедри педагогіки І психології квнз «Херсонська академія неперервної освіти», доктор педагогічних наук,...

Квнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації) iconЗвіт про проведення зовнішнього незалежного оцінювання в Херсонській області у 2007-2012 роках / упоряд. С. Ф. Одайник, Л. В. Біла, М. Ю. Кирпенко. Херсон : квнз «Херсонська академія неперервної освіти», 2012. 52 с
Одайник С. Ф. Підсумки проведення зовнішнього незалежного оцінювання у Херсонській області у 2011 році : методичні рекомендації /...

Квнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації) iconПлан графік підвищення кваліфікації керівних, педагогічних та науково педагогічних кадрів освіти у Державному вищому навчальному закладі «Університет менеджменту освіти» напн україни на 2012 рік
План – графік підготувала Трубичина Н. В. – завідувач науково-методичної лабораторії курсової перепідготовки квнз «Херсонська академія...

Квнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації) iconЯкість природничо-математичної та технологічної освіти як науковий та соціальний пріоритет
Алексєєва Н. В. – завідувач бібліотеки квнз «Херсонська академія неперервної освіти»

Квнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації) iconМетодичні рекомендації щодо вивчення іноземної мови з першого класу
Квнз „Херсонська академія неперервної освіти, усвідомлюючи, що головна мета навчання іноземної мови у першому класі формування в...

Квнз «херсонська академія неперервної освіти» Кафедра менеджменту освіти Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності (методичні рекомендації) iconЛ.І. Слободенюк кандидат психологічних наук, доцент, проректор з навчально-методичної роботи квнз «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради. Науково-практична конференція «Проблеми розвитку післядиплом
Л.І. Слободенюк – кандидат психологічних наук, доцент, проректор з навчально-методичної роботи квнз «Херсонська академія неперервної...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©lit.govuadocs.com.ua 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи